56. "Бездоганний" сніг.

   Еірліс відчула, як її виштовхнули з корабля, де протягом усього часу з очей не знімали пов’язку. Десь, де було дуже холодно. Дівчина відчула сніг під ногами, на щастя, на неї вдягнули теплі речі. Потім вони йшли кудись, а пов’язку все ніяк не знімали. Це був під’йом на гору. А далі зупинилися і хтось підхопив дівчину на руки. Далі її несли, якийсь час, у цілковитій тиші.

  Еірліс почула як гучно відчиняються масивні двері. У тому, що вони великі і міцні, вона не мала сумнівів, бо чула скрип застарілих петель і звук з яким їх відчиняли. Дівчину штовхнули на підлогу. Вона відчула її – крижану і кам’яну, і тільки тоді нарешті зняли пов’язку.

   Простора зала з височенною стелею вичурної форми, напевно була зробленна найкращіми майстрами. Розписні стіни зображували велитенську істоту схожу на змія, чи дракона, червоного кольору, яка купалася у вогні. Малюнки прикрашало дорогоцінне каміння, переважно рубіни і сапфіри. Особливу увагу привертала підлога, що була зроблена з геліодору. Стелю прикрашав вітраж із зображенням хижого змія, що жере вогонь.

    - Напевно ти зачарована цією красою? – запитав Намтар, - це храм Володаря Вогню.

    Дівчина помітила, що з демоном більше немає нікого поруч. Не було ні померлих майстрів, ні людей, тільки вони вдвох. Хтось приніс її сюди і пішов, судячи по сморіду, то були Асасіни.

   - Так, тут дуже гарно, - відповіла Еірліс.

   - Як бачиш, колись, і у Володаря Вогню були свої шанувальники, але час спливає, вмирають люди, зникають цілі народи, - розповідав Намтар.

   - Навіщо ви принесли мене сюди? – запитала дівчина.

   - Ахахах, нас принесли сюди обох, оскільки я у людському тілі і хочу ще користуватися ним. А ось навіщо, я можу вже і розповісти про це. Ти «Божественна Жертва», яку зжере Володар Вогню на Лугнасу. У свято врожаю -  вогонь має пожерти, - промовив Намтар і на обличчі Еірліс відобразився жах. Лугнаса вже зовсім скоро, а її друзі все ще її не знайшли, і чи знайдуть взагалі. Невже вона помре?! Якби не ці браслети, вона напевно би виборювала своє життя, але наразі безсила.

      - Чому саме я? – тільки це питання прийшло їй у голову зараз.

    - Тому що ти юна богиня! А щоб пробудити таке стародавнє створіння, як Володар Вогню потрібне саме божество, - сказав демон.

   - Це маячня! Мої батьки люди, що покинули мене у ранньому дитинстві і віддали до сиротинцю. Я володію магією, але я звичайна людина! – сказала Еірліс.

      - Так вважаєш лише ти – донька Дагди, та його мерзенної коханки Бойн! Жінки, що не коштує навіть бруду з взуття Великої богині Морріган! Вона думала, що про тебе ніхто ніколи не дізнається, сховавши тебе, змінивши твої спогади. Але навіть після того, як Велична Морріган знов опинилася у потойбіччі в неї залишилося багато прибічників тут, у Айссендтрії, - сказав демон.

   Еірліс раптом згадала обличчя жінки, що бачила у воді, перед тим, як її схопили, невже то була її мати?! Але якщо вона богиня, тоді в неї має бути і могутність. Чому, окрім магії вогню, вона більше не володіє ніякою силою? Провидиця з неї не дуже гарна, а знахарство і цілительство, то лише знання, які може отримати кожен бажаючий.

   - То де вони? – запитала Еірліс.

   - Хто вони? Я не розумію, - відповів демон.

   - Всі прибічники Морріган? Я бачу лише тебе, та ще кудись поділася купка дохляків і трошки найманців, що вб’ють і тебе, якщо я запропоную їм більше грошей, - сказала дівчина. Вона починала злитися, і їй чомусь хотілося розізлити Намтара. Та вона не розрахувала, що зачипила за живе. Прибічників і справді майже не залишилося – хтось у віковому сні, хтось замкнений, а хтось взагалі зневірився і вже шанує інших богів. Намтар загарчав:

   - Та як ти смієш?! Нічого, веселися доки можешь, але ти сама побачиш Володара Вогню, коли летітимеш до його пащі!

***

   Друзі вирішили, що дітей, яких знайшли на острові Незримих, капітан відвезе до Фарайджу. Вони довіряли цьому сміливому чоловікові, та й двох дітей він знав особисто. Хлопчяки дуже зраділи, коли його побачили. Вони дякували за порятунок, і казали, що очікували на обранців, бо їм так сказала дівчина, яку забрав огидний демон. Сказали, що дівчина також сподівалася на те, що її друзі обов’язково прийдуть по неї, але надовго тут вона не затрималась.

   Коні мчали, як вітер. Свого коня Кірсиса, Кейта обачливо везла на кораблі, тож вирушила на ньому. А Борей покликав крилатих коней усім:

   - Це ж так просто! – кричала Кейта, - ми обминемо «бездоганний» сніг на конях!

  - Якби це було так просто, я дуже сумніваюся у цьому, - прошепотів Борей, та вже гучніше промовив, - не даремно кажуть, що потрапити до храму Володаря Вогню можна лише одним способом.

  На берегу вже у Айсії, друзі вгледіли корабель, яким привезли Еірліс. Вони минули його та швидко опинилися нагорі. З усіх боків це місце оточували велетенські скелі, окрім одного, що нагадувало бездоганно рівну галявину, на якій лежало по п’ять купок снігу з обох боків.

  - Мабуть та галявина і є «бездоганний» сніг, - сказала Райхон, - а оті бугри, густо засніжені, напевно сплячі Льодові Охоронці.

   - Їх десятеро, якщо це так, і ми не знаємо наскільки вони сильні супротивникі, - промовив Сет.