53. Божественна Жертва.

   Увечері до Лісу Дріад повернулися хлопці з Райхон, нагружені торбами з кришталевим ясписом. Кейта вийшла зустрічати друзів разом з Сільваном – вправний чоловік знав майстрів тонких робіт, що погодилися допомогти, їх він привів із собою. Четверо велетнів забрали матеріал і одразу вирушили до майстерні.

   - Не уявляю навіть, як такі кремезні чоловіки виготовляють такі маленьки та вишукані речі, - сказала Райхон.

   - Кейто, а де Еірліс? – запитав Борей.

   - Я гадала вона вирушила з вами! – відповіла дівчина, - коли я пішла ви як раз збиралися у дорогу, а вона була поруч.

   - Ні, вона залишилася тут, - сказав Сет.

  Кейта вирішила запитати у варти, вони відповіли лише те, що дівчина пішла прогулятися десь понад річкою, біля Водоспаду Бажань. Друзі вирішили розділитися, та пошукати її, сподіваючись на краще. Борей пройшовся за течиєю, та нічого не знайшов. Тоді вони з Тівудом вирішили піднятися догори. Поруч з тим місцем, де Водоспад Бажань падає у річку Лісу Дріад, хлопці знайшли прим’яту траву.

   - Ось тут її схопили і кудись потягли! – вигукнув Борей. Він так звик до Еірліс, що його лякала сама думка, що з дівчиною щось не гаразд. Хтось її схопив, можливо зробив їй боляче, це нестерпно боліло йому. Борей з Тівудом вирушили слідами прим’ятої трави, та знайшли стрічку, що обронила Еірліс.

   - Сюди! – Тівуд покликав друзів. Борей узяв стрічку до рук і заплющив очі. Хлопець кликав, він благав допомогти йому:

   - Що ти робиш? – запитав Сет.

   - Я покликав друга, що має дуже гострий нюх, але він далеко, тому намагається бігти швидше, - не встиг Борей цього сказати, як вартові заголосили.

   - Ведмідь! Ведмідь!

   - Не чепайте його! – закричала Кейта, - це друг.

  Ведмідь підійшов до Борея, хлопець погладив його густий, косматий, бурий бік, та дав понюхати стрічку. Ведмідь заревів та побіг. Друзі ледве встигали наздоганяти тварину, що вказувала шлях. Звір пробіг колишню Хандію, та повернув на південь. Він добіг аж до узбережжя, де і зупинився. Ведмідь стояв і внюхувався у повітря, трусячи головою.

   - Її повезли по воді, - сказав Борей.

   - І що ми будем робити далі? – пошепки спитала Кейта.

   - Звісно попливемо, - відповів хлопець, - ходімо збиратися.

   Друзі повернулися до Лісу Дріад разом з ведмедем, що їм допомагав.

   - Комусь потрібна винагорода? – запитав Сет, дивлячись, як Борей приніс меду.

   - Звичайно, він відгукнувся на моє прохання, - звір поїв, та побіг до лісу. А друзі так і стояли.

   - Навіщо її вкрали? Хто це зробив? – питала Кейта сама до себе, - я залишила її саму, якби я була поруч.

  - Кейто, навіть варта не бачила нічого, - сказав Тівуд.

  - Сліди йдуть тут зовсім поруч, це дивно, що вони не бачили. Якщо тільки крадії – Незримі. Ось навіщо демон поїхав до них, йому потрібні були невидимі крадії, - міркував Борей.

   - Отже послуга сплачена, - сказав Сет, - але чим? І навіщо їм Еірліс. Вони хочуть розділити нас та вбити один за одним? Тоді вони будуть нападати знову.

  - Ні тут щось інше, - сказав Борей, - але я не знаю що. Лисиці казали щось про Божественну Жертву, та до чого тут Еірліс?

  - Можливо вона приманка? – запитала Кейта.

  - Ні! – друзі почули жіночій голос, вони подивилися на річку поряд і побачили богиню Бойн. Вона стояла на воді і сльози текли по її щоках, але на вигляд була зовсім спокійною, ніби вона втратила щось найважливіше в житті і тепер їй на все байдуже.

  - Вона не приманка, вона і є Божественна Жертва, - сказала богиня.

  - Щоооо?! – Тівуд не зміг втриматися.

  - Але як? Невже Еірліс богиня? – запитав Борей.

  - Так, вона наша донька. Того дня, коли Морріган відправили до потойбіччя, ми вирішили, що в Айссендтрії безпечно, розбудили її від сну і відправили до того, хто на нашу думку буде піклуватися про неї краще за всіх, - сказала Бойн.

  - До мене, - прошепотів Борей.

  - Але, як же її спогади про батьків, що покинули її, про знахарку? – запитала Райхон.

  - То все навіяно, окрім знахарки, вона справді її ростила, але з маличку. Еірліс не пам’ятає нічого зі свого справжнього життя, тай  що це за життя таке, коли ти завжди ховаєшся. Як тільки вона народилася я віддала її знахарці, що піклувалася про неї. Я боялася щоб Морріган не дізналася про Еірліс, та не нашкодила їй, тому коли Дагда зник, зробила, щоб вона поснула, - розповідала Бойн.

  - Але чому ви їй нічого не розповіли? – запитала Кейта.

  - Таке життя для неї безпечніше. Я хотіла, щоб вона жила, як звичайна людина, мала коханого, родину, була щаслива. Зараз, коли вона не знає ким є, її сила маленька, - сказала Бойн.

  - Ого, маленька. Ми бачили, як вона спалила шамана стовбуром вогню, - сказав Тівуд.

  - То тільки емоції, - посміхнулася Бойн, - напевно вам треба буде їй розповісти про все. Тільки так вона зможе усіх захистити. Та не давайте їй використовувати силу надмірно, бо у всього є зворотня дія. Еірліс зовсім не готова до могутності, якщо використає занадто багато сили – це її вб’є, - сказала Бойн.