50. День Народження Кейти.

   У той час, як Намтар шукав піратів,  на друзів чекало свято. Кейті виповнилося вісімнадцять років. Сільван з Мейлією приготували для доньки особливий подарунок. Зранку, не встигла вона і прокинутися, як батьки зайшли до її кімнати:

    - З Днем Народження, донечко! Ходімо із нами, - покликали вони. Дівчина ще вчора здогадалася куди вони її кличуть.

    Ще з малку, дівчинкою, вона домовлялася з батьком про подарунок на її вісімнадцятий день народження. І завжди просила одне й те саме.

     - Я хотів подарувати тобі коня, бо думав, що ти будеш мандрувати на невеличкі відстані, тільки Трією. А воно ось як сталося – ти бігаєш усією Айссендтрією, та допомогаєш людям і не тільки, - з сумом промовив Сільван.

   - Отже ми вирішили, нехай в тебе завжди буде вірний друг, що пригляне за тобою, - продовжила Адріада Мейлія, бо Сільван зовсім розчулився.

   Батьки урочисто відчинили стайню, та пропустили дівчину вперед. У стійлі стояв крилатий кінь гнідої масті вишневого кольору. Його червона шерсть блищала навіть при млявому світлі.

   - Його звуть Кірсис, - сказав Сільван, - тепер він твій. Мейлія одягнула Кейті на шию свистка, схожого на той, що мав Борей. Дівчина стояла з широко розплющеними очима і не могла повірити в те, що тепер в неї є кінь, та ще й не звичайний. Трохи оговтавшись, вона стала стрибати, наче їй п’ять років. Вона обійняла батьків:

   - Дякую вам! Як ви його дістали?! Це ж кінь зі стійла Аквілона!

  - Це так, було не просто, я скористалася тим, що є Адріадою цього лісу, - сказала Мейлія, - і попросила у Дагди зробити це можливим, а потім благала Аквілона, коштував він дорого.

  - Та все вийшло! – радісно сказав Сільван, - бери його, показуй друзям.

    Друзі Кейти вже топталися біля стайні. Дівчина відчинила стійло і вивела красеня на двір. Він розгорнув червоні крила, витягнувши їх на весь розмах. Сяючий та блискучий, він нагадував перестиглу вишню.

   - Ось, це Кірсис, - Кейта показала друзям свій подарунок.

   - Добридень, Кірсисе, - привітався Борей, та погладив коня, - він у тебе такий веселий та привітний, як і ти. А ще він дуже чуйний. Питає чому той хлопець сумує. Борей кивнув на Тівуда, що і справді здавався сумним.

   - Тівуд, що з тобою? – запитала Кейта.

   - Все добре, з Днем Народження тебе, - відповів хлопець.

   - Ходімо, ми приготували спільний подарунок! – вигукнула Еірліс. Дівчата підхопили Кейту, та повели її у головний дім, де Адріада Мейлія приймала гостей. Хлопці пійшли трохи позаду, а батьки залишилися біля стайні, заводити коня у стійло.

    - Ось наша дівчинка і стала дорослою, - із сумом вимовив Сільван.

   - Вона завжди буде нашою маленькою дівчинкою, скільки б років їй не виповнилося, - Мейлія обійняла коханого, і погладила по густому волоссю.

   Сет ішов поруч з Тівудом до головного будинку:

   - Що з тобою коїться? Мене ти не обдуриш, - запитав він у хлопця.

   - Я купив для Кейти подарунок, ще у Сендтії, та після цього коня, він буде, як пилина на вікні, -  поділився Тівуд тим, що його бентежило.

  - Мені здається, що навіть, якщо ти подаруєш їй пилину, вона і цьому зрадіє, бо та пилина буде від тебе, - сказав Сет, - покажеш подарунок мені? Тівуд зупинився, та дістав тоненький ланцюжок, що весь час був схований у нього на шиї. На ланцюжку висів кулон у вигляді рожевого серця, зробленого із турмаліну. Усередині серця вплавилася маленька гілочка із синьою квіткою.

  - Ти зовсім збожеволів зі своєю пилиною, це ж диковина! Коли у дорогоцінному камінні знаходять ось таке, то продають дуже дорого, це ж тобі не бурштин звичайний. Не треба навіть перейматися, це чудовий подарунок, - заспокоїв Тівуда Сет. У їхніх краях, де жива квітка це рідкість на більшій частині Сендтії, знайти дорогоцінне каміння із квіткою всередині, то дивовижа. Сет знав, що за таке з Тівуда багато здерли місцеві продавці.

   У просторій залі на столі стояв величезний торт, який власноруч зробили дівчата. Він був багатошаровий з шоколадом та вишнями.

   - Сьогодні усе із вишнями? – запитала Кейта.

   - Так! Бо ти наша вишенька на торті! – вигукнула Райхон і обняла подругу, радісно смикаючи її за червоне волосся.

   - Я люблю вишню, - посміхнулася Кейта.

   - Ми знаємо, це не через колір волосся, хоча може трохи, - посміхнулася Еірліс.

   - Хлопці нам допомогали, то було дуже смішно! – сказала Райхон.

   - Вони збивали крем, та яйця, звичайно я вибрала усю шкарлупу, яку Тівуд упустив у миску, - сказала Еірліс.

   - От могла про це і змовчати, я теж побачив, що вона туди впала, - пробуркотів хлопець.

   - Зате коржі вийшли дуже пухкими, вони молодці, - сказала Еірліс.

   - Дякую вам за все,- сказала Кейта і зітхнула, - якось не добре, що ми тут сидимо і святкуємо, коли батьки лисиць із демоном казна де.

   - В тому і річ, ми навіть не знаємо де вони, наче зникли, - відповів Борей, - тому сидимо і святкуємо, бо маємо що.