49. Піратський острів.

   Намтар змусив підкорених матросів держати курс на Фарайдж, та не заходити у порт. Тримаючи корабель подалі від звичайного торгівельного шляху, він сподівався вполювати більшу здобич. Великий корабель був схожий на хижака на полюванні, він так само рискав морем, у своїх пошуках, не маючи чіткого курсу. Демон зустрів тих кого шукав. Трохи швидше за них, розсікав хвилі піратський корабель. Невеликий та швидкий він мав назву «Помста».

   Угледівши капітана «Помсти» Намтар зачекав, доки той подивиться йому прямо в очі, і коли це сталося зробив жест рукою, наче зловив рибу на гачок. Пірат здригнувся усім тілом і почав розгортати корабель назустріч смерті.

   Коли кораблі зрівнялися, Намтар підійшов до краю борту, і не зводячи погляду зі своєї жертви провів долонею собі по шиї.  Капітан «Помсти» зробив те саме, але по горлу собі він провів ножем. Ні, він не вбив себе, демон просто продемонстрував йому свою силу. З «Помсти» капітан перебрався на борт до Намтара.  

   Інші члени команди корабля нічого не розуміли і просто стояли шоковані мовчки. Коли вони побачили , що капітан пішов, то почали бігати і метушитися, та робили вони це не довго. Хтось хотів втекти на шлюпці, але не встиг, хтось намагався зарядити гармату. Мертві майстри Асасинів Кривавого Піску в один стрибок опинилися біля екіпажу. За декілька хвилин живих на борту вже не було, а ще через хвилину у Намтара стало на одинадцять поплічників більше. Увесь екіпаж, окрім капітана стали його маріонетками. Тепер два кораблі пливли вже у точному напрямку – на піратський острів. Вів їх колишній капітан «Помсти»

   Пустельні лисиці – батьки малечі, дуже погано переносили морську подорож. Їх постійно нудило, обернувшись у форму тварини, вони недужали. Лисиць тримали в трюмі, їх охороняло кілька майстрів, що виконували роль скоріше наглядачів, ніж охоронців. Та й за всю подорож, втекти вони не намагалися, батьки тішилися думкою, що їхні діти у безпеці.  

   Приставши до острову піратів Намтар почував себе господарем цього місця. Він одразу наказав вбити єдиного живого, залишившигося на борту, та рішуче йшов до хазяїна острова, який вже чекав на нього:  

    - Я гадаю головний тут ти? – демон жестом показав на чоловіка з пов'язкою на оці.

   - Я капітан Чейз, тільки відчайдушний бовдур, якому нічого втрачати сам полізе у наше лігво, - відповів чоловік і розреготався. Його команда хором підтримала цей нещирий сміх.

   - Чому ж? – запитав демон, - є ще один варіант – сюди прийде той, хто не боїться купки неохайних, замурзаних чоловічкив, що називають себе піратами. Але насправді їх вже ніхто не боїтья, бо їхній корабель втопили діти, що називають себе обранцями!  Тепер вже Намтар разреготався, та на відміну від піратів щиро та гучно.

   Ображений таким нахабством капітан Чейз насупився та розчервонівся. Він важко видихав повітря, та був схожим на бика, перед яким потрусили червоною ганчіркою. Якийсь незнайомець дорікає йому втратою корабля, насміхається над ним. Намтар зовсім не вмів домовлятися:

   - Тисяча чортів! Хто ти такий, взагалі?! Схопить його! – малий та згорблений чоловік тицяв руками. Пірати за його наказом подалися вперед, та зупинилися. Демон зробив усього один непомітний жест:

  - На твоєму місці я би стулив пельку і уважно слухав! – очі Намтара налился червоним кольором, і від того погляду у людей мурахи побігли по шкірі.

  - Я прийшов не гратися з тобою, ти та твої люди – мої єдині спільники, нажаль. Мене звати Намтар, я демон епідемій, та вірний слуга богині Морріган!

  - То й що з того нам! Ми пірати і не підкорюємося жодному богові окрім Морського! Та ось халепа, його ніхто вже давно не бачив! Ахахах - капітан Чейз намагався реготати в обличчя Намтара, але злився, і демону це вже починало набридати.

  - Послухай мене, або ви присягнете на вірність богині Морріган, або помрете! Що ти обереш для себе та своїх людей? – запитав Намтар.

 - Це ти послухай мене! Чхати ми хотіли на тебе та твою богиню! Тухлих молюсків тобі до рота! Хапайте його! – кричав червоний, наче зварений рак Чейз. Та його люди продовжували стояти нерухомими. Намтар зрозумів, що пірати ніколи добровільно йому не підкоряться, і то була остання крапля:

  - О Велика Морріган! Я намагався! Мабудь, окрім померлих, на цьому світі в мене більше не буде спільників! Майстри, вбийте їх усіх, - промовив демон. Могутні спільники залишилися тільки в його мріях, це втомлювало. Оскільки Гарург не прийняв долі, що віщувало йому пророцтво, все пішло шкереберть. Бездушне тіло, яким керував демон, виснажувалося, та потребувало відпочинку. Намтар сів просто на пісок, спостерігаючи, як майстри швидко вбивають піратів. Крики та жах пронизували повітря, та навіть це не радувало його. Коли майстри покінчили з живими, демон став говорити сам до себе:

  - Жалюгідні нікчеми! Хіба у цьому світі немає когось сильнішого? Того хто схилить голову перед Всемогутньою Морріган? Невже темні сили покинули цей світ? Я проведу обряд!  

   Померлі майстри із закривавленими обличчями дивилися наче крізь свого господаря. Вони вишикувалися, і не рухалися. Намтар сам підвівся, схопив найближчого до нього пірата, та потягнув його до узбережжя. Він вирив невилику яму і закопав тіло, залишивши тільки праву руку на поверхні. Перед тим, як піти, демон здер з пальця вбитого шкіру разом із плоттю. Та зробивши невеличку ямку вже на подобі могили, поставив на неї миску, що знайшов десь серед начиння піратів.