48. Відлуння подій.

   Корабель пристав до берега вже у темряві, та на пірсі було порожньо. Корабля, що вкрав Гарург ніде не було видно. Зоряне небо, та запалені смолоскипи висвітлювали малюнок.

   - Як можна сховати величезного човна? – запитав Тівуд.

  - Можливо він у зовсім іншому місці, або пришвартований подалі від очей, - відповів йому Борей.

  На пірсі вуглем було намальовано знак «веселого роджера», поруч з яким напис: «відплата чекає на вас, обранці».

   - Пірати, - сказала Торія, - я чула, що обранці то ви.

  - Так, колись ми з ними зіткнулися і допомогли потопити піратський корабель, - сказав Тівуд.

  - А ще ми врятували дитину, яку вони викрали, це довга історія, - сказала Кейта.

  - Думаю, вони шукали капітана, що допоміг нам колись, - сказав Сет.

  - Вони його тут не знайдуть. Він ще в Форайджі купив більший корабель і сказав, що буде курсувати новим довгим шляхом через Айсію, - сказав Борей.

  Тиша навкруги давала зрозуміти, що нікого поруч немає. Тільки сольпуги десь нагорі, біля печери скарбів, стрекотали своїми лапками.

  - Мені здається, що їх тут немає, - сказав Сет.

  - Я бачу лише один слід, - відповів йому Борей, - їм ми і прослідуємо. Торія, не чекай на нас, ми підемо далі пішки.

  - Приємно було мати з вами справу, - сказала дівчина, отримавши мішечок з монетами від Сета, - Райхон, якщо ти захочеш зі мною повечеряти, ти завжди знайдеш мене у трактирі біля пристані Мадалу.

  - Дякую, за пропозицію, але мені подобаються хлопці, - соромлячись промовила Райхон.

  - Шкода. Успіхів вам обранці. Відпливаємо! – скомандувала Торія і корабель вирушив у Мадал.

  Тільки зараз Кейта та Еірліс збагнули наскільки безпідставними були їхні емоції. Вони розгублено дивилися одна на одну, та на Райхон.

  - Ніколи не бачив збентежену Райхон! – вигукнув Тівуд.

  - Я думав це не можливо! – підтрунював її Борей.

  - На себе б краще подивилися, - Райхон витулила очі та відкрила рота, зображаючи хлопців, що дивилися на Торію. Дівчата розсміялися:

  - Саме так ви і виглядали, - кивала Кейта. Еірліс теж була з ними згодна.

  - То ви занадто перебільшуєте! – вигукнув Тівуд.

  - Ані трішечки! – відповідала йому Кейта. Так обговорюючи подорож друзі йшли слідами. Вони обірвалися посеред пустелі, а потім повернули і пішли у зворотньому напрямку.

***

   Намтар стояв посеред Дикої Пустелі біля місця, де величезний акпір поховав під землею майже увесь клан вбивць Привидів. Він намагався підняти загиблих, та йому не вдавалося. За цей час, що він набирався сил, тіла майже розложилися. Тонни піску не давали мертвим, гнілим тілам вибратися з глибин. Намтар думав, що взагалі даремно сюди прийшов. Невже ось це його майбутня армія? Ні облізли кістки йому не потрібні. В нього було двадцятеро Асасинів Кривавого Піску і п’ятеро міцних матросів з корабля, яких він узяв із собою. Цього було замало, він хотів володіти більшим.

  І ось Намтара осяяла думка – знак, що намальовано на пірсі. Знак, який пірати залишили для обранців. Тих, хто винен у знищенні клану Привидів Пустелі. Треба знайти пиратів, знайти і зробити своїми союзниками:

  - Вороги моїх ворогів…мої раби. Ахахахах, - Намтар реготав моторошним потойбічним сміхом.

  Демон у обличчі Гарурга повернувся знов на корабель і поплив світ за очі, разом зі своєю неживою командою.

***

   - Не можу збагнути, то нам так щастить чи навпаки? – запитав Тівуд.

   - Корабель міг поплисти куди завгодно, де тепер його шукати? – запитала Еірліс.

  - Хай що, а треба кудись йти, я пропоную до Лісу Дріад. А там вже ми можемо або чекати наступної дії Гарурга, або вирушити до Фарайджу, знайти корабель, та розібратися з піратами, - запропонував Борей.

    - А може ми поговоримо з богами? – запитала Кейта.

  - Рушаємо до Лісу Дріад! – сказала Райхон, - ночівля у пустелі мене не веселить. Борей призивай крилатих коней. Вночі нас ніхто не побачить.

  Дуже швидко друзі опинилися у рідному містечку Кейти та Райхон, де їх привітно зустріли Адріада Мейлія та Сільван, розмістивши всіх на ночівлю.

***

   - Що коїться у Сендтії?! Чому одна людина змогла перемогти двадцять майстрів! Двадцять охоронців Мадалу! Майстрів Асасинів Кривавого Піску! – кричав Азра на Сандура, та вишикуваних у ряди майстрів, у Залі Тренувань Руїн Кривавого Піску.

  - Як взагалі таке могло трапитися?!

  - Ваша Величносте, я отримав листа від обранців, - почав Сандур, - і хотів би поговорити з вами на одинці. Мудрець жестом запросив короля до бібліотеки, де він почував себе більш впевнено. Азра з невдоволеним обличчям прослідував із Сандуром.

  - У листі йдеться, про те, що чоловік, який здолав Асасинів не був людиною, - почав мудрець, - він силою змусив майстрів вбити один одного, а потім підняв померлих.