45. Мадал.

   Намтар прямував до порту Сендтії, зараз він відчував напрямок, куди йому слід рухатися: поглинувши душу, він став бачити їх всюди. Шляхом демон вбивав будь яке створіння, що йому траплялося. Ці крихітки смерті не давали йому нічого, окрім надкороткої миті задоволення.

  Він не зважав на те, що зараз використовує людське тіло. Намтар забув, що людям потрібен відпочинок, їжа та вода. Згадав він про це тільки тоді, коли пересохлі губи Гарурга почали тріскатися. Намтар відчув солоний смак крові, вперше за тривалий час, він злизнув її спраглим язиком і посміхнувся.

  Портовим містом Сендтії був Мадал. Велике, гарне та розвинуте, воно було набагато більшим, ніж маленький затишний Фарайдж. Саме туди прямував демон. У місті кипіла робота, працьовиті люди Мадалу майже не відпочивали, і це було видно всюди. Краса та добробут відчувалися куди не глянь, навколо було дуже гарно.

   Намтар увійшов у найближчий відчинений будинок, він не обирав, просто прямував туди куди бачив, смикаючи за двері, що траплялися шляхом. На вході стояла жінка, яка тримала піддон з запашним, свіжоспеченим хлібом. Демон жадібно схопив з нього булку, та почав жувати сухий хліб посохлими, потрісканими губами. Жінка злякалася, кинувши піддон вона вибігла на двір. Намтар, вирушив на кухню. Булочник, як раз закладав нову партію хлібу до печі. Демон помітив бочку із водою, узяв найближчу до нього посудину, та зачерпнув воду. Він пив так, що вода бризкала навкруги, а потім, пірнув головою у бочку. Розуміючи, що тілу людини не вистачає повітря, він винирнув і став мотати мокрим волоссям, наче пес.

   Шокований пекар не розумів, що взагалі відбувається - якийсь безпритульний увірвався до крамнички та вчиняв безлад:

   - Шановний, що ви собі дозволяєте? Це крамниця! Або платіть за все, що накоїли, або я покличу вартових!

   - Тут є вартові? – посміхнувся Намтар.

   - Звісно! Це велике місто! То що? – запитав пекар. Розірвана на грудях сорочка, шрам на все обличчя, та потріскані губи у крові. Було ясно, що жебрак не зможе заплатити, але портовий пекар вже давно не судив людей по зовнішності. Це порт, сюди прибувають дуже різні люди. Скільки разів до нього заходили чоловіки, що мали жебракуватий вигляд, але мали коштів більше, ніж у казні Хартстоуна. Тож пекар чекав.

    - А варта тут сильна? – запитав демон.

    - Звичайно! Майстри Асасинів Кривавого Піску! – відповів пекар не розуміючи до чого тут це.

    - О, це дуже добре! То клич їх, скоріше! Клич усіх! – демон гучно зареготав.  

***

     Наступного ранку Сая готувала сніданок на всіх. В хатинці місця було не достатньо, тож хлопці спали просто неба біля озерця. Жінка трохи поспала, та виглядала вже краще. Вона повністю прийняла думку, що Лар більше не поверниться. Та його і не було зовсім – вона закохалася у вигаданий образ, а справжнього чоловіка взагалі не знала. Друзі розповіли їй ким був Гарург насправді – бандитом і вбивцею.

    - Дякую вам за все, мені так соромно, що я розревілася перед усіма, - сказала горда жінка, яка не поводилася так ніколи, друзям, що вже сиділи за столом.

   - Все буде добре, у тебе завжди будемо ми, - посміхнулася Кейта, хоча сама учора ревіла, мабуть гучніше за Саю. Що поробиш, така вона чутлива до нещасть інших людей.

    - А млинці дуже смачні, - сказала Райхон, намагаючись змінити тему, та не повертатися до неї більше.

   - Сая готує краще за всіх на Скляному Базарі, та у Асасинів Кривавого Піску! – з гордістю сказав Тівуд.

   - Та невже?! А я пам’ятаю, як ти їв у їдальні Асасинів, та хлопцям-кухарам казав теж саме! – сказав Сет, - а млинці справді дуже смачні. Тівуд сидів і про щось думав:

    - Сет, а ти знаєш навіщо Сандур пішов до Хартстоуну? Я так його і не запитав.

   - Я знаю, - відповіла Сая, - ми хочемо побудувати тут лікарню і притулок. Коштів в нас не багато, та це добра справа. Тож Сандур просив правителів про допомогу. Вони погодилися.

   - О це дуже добра новина! – вигукнула Кейта, - якби не такі обставини, ми би напевно залишилися, та допомогли.

  На обличчя Саї впала тінь. Борей подивився на Кейту поглядом, що каже: «Ну навіщо ти знов?». Хлопець взяв жінку за руку, і побачив ведіння.

   Сая сиділа вагітна біля свого будинку, з хатинки вийшов чоловік. Він приніс жінці та собі чаю, сів поруч та обійняв її. Цього чоловіка Борей вже знав. Знав, що він сильний, надійний, винахідливий, а головне справді добрий. Це ведіння дуже здивувало Борея.

  Коли воно схлинуло, хлопець побачив, що Еірліс схопила його за руку. Обличчя дівчини було здивовано-радісним:

   - По-перше, ніколи так більше не роби! Підглядати, то не добре. А по-друге, нікому про це не розповідай. Нехай усе що має статися, станеться, - Борей був дуже серйозним.

   - Що ви побачили? – запитала Кейта.

   - Дещо дуже хороше, - відповіла Еірліс.

  - Кажу же, мовчи! Кому, як не тобі знати, як легко змінити долю! – сказав хлопець, недобре подивившись на дівчину. Еірліс трохи засмутилася, та все зрозуміла.

   - Сая, все буде добре, - сказав Борей їй. Жінка здивовано та розгублено дивилася на нього. Їй дуже хотілося знати що саме: Лар повернеться до неї, чи то будівництво лікарні буде йти добре, чи може взагалі у містечку все буде тихо і спокійно, що теж добре. Та вона не стала питати.