43. Суцільні підозри.

  Сандур повернувся до Сендтії із Хартстоуну. Він був вже старий та сивий, але не немічний, він і досі мандрував пішки. Йому подобалося спостерігати за людьми та світом, він підмічав усе хороше і погане, що відбувалося навколо. Не дивлячись на свій вік, цей дідуган міг розігнати бешкетників, і присмирити розбійників, при потребі. Його головною зброєю було слово, але й свого посоху він не цурався.

   Ідучи по Скляному Базару, він спостерігав за звичайним життям людей. Відтоді, як до них потрапив Тівуд, хранитель бібліотеки «Листя, Піску та Льоду» став звертати особливу увагу на безпритульних. Він намагався допомогти кожному. Ось і сьогодні він приніс їм їжу аж із Хартстоуна.

   На базарі Сандур помітив незвичайного чоловіка, від нього віяло такою харизмою та силою, що мудрець не зміг пройти осторонь. Він вже бачив цього чоловіка, але, нажаль, у ведінні, що несло лише смерть на простори Айссендтрії.

   Невідомий купував скляні колби для ліків, що було дивно, адже ліками у цих краях займалася лише Сая.

   - Добридень, чоловіче, - привітався Сандур.

  - Добридень, мудрець, - відповів незнайомець, помітивши чорний символ вихору у старого на чолі.

   - О, я бачу ви розумієтеся на кольорах знаків Асасинів Кривавого Піску? – запитав Сандур.

  - Так, чув про ваш клан: я багато мандрував і мене цікавило все, що я зустрічав на шляху, - посміхнувшись відповів Гарург.

  - Наше містечко дуже невелике, я помічаю нових людей. Побачивши, що ви купуєте колби для ліків, я подумав, що ви цілитель, це так? – запитав Сандур, і звернув увагу на пляшечку у руках чоловіка. Та дивився мудрець не на неї, він помітив розмазану кров на зап’ясті.

   Гарург зрозумів куди дивиться мудрець, це його здивувало, бо спочатку він взагалі вирішив, що той напівсліпий, та сказав:

  - О, вибачте, я живу у Саї, місцевій цілительці, та допомагав їй по господарству, доки місцеві люди хворіли. Сьогодні я вполював, та приготував качку, напевно погано вимив руки.

  Гарург дійсно швидко вимив руки від крові вбитого, вже коли спустився до води, тож він вважав, що говорить майже правду, і казав це дуже впевнено.

  - Це добре діло – допомагати, тим паче нашій цілительці. Вона моя гарна подруга, тож незабаром ми зустрінемося знову. Передайте їй привітання від Сандура, - сказав мудрець, повернувся та пішов.

   З цієї миті у його душі оселилося погане передчуття. Він був впевнений, що Сая у небезпеці і терміново потрібно щось робити. Цього чоловіка без нагляду залишати не можна. Так Гарург майстерно брехав, та його погляд багато про нього розповідав. А як то кажуть: очі – дзеркало душі. Нехай його голос був спокійним та рівним, та свій погляд приховати від старого підсліпуватого діда він не намагався. Сандура він не вважав собі рівним у будь якій сутичці. Впевнений у тому, що старий, кволий дід, навряд чи зможе йому чимось нашкодити, Гарург вирушив до Саї додому.

***

     Друзі повернулися до Лісу Дріад. Вони розповіли про все, що з ними сталося Адріаді Мейлії, та вирішили залишитися поки що тут, бо жодної зачіпки у них не було. Все що обранці знали з ведіння це те, що єдиною живою людиною був невідомий чоловік зі шрамом на обличчі, якого вони ніколи не бачили, та вважали , що то і є Гарург – головний серед Привидів Пустелі.

   Борей, Еірліс, Райхон, Тівуд, Сет та Кейта сиділи під Головним Деревом, біля Водоспаду Бажань. Білий ясен став ще більшим відтоді, як друзі бачили його в останнє.

   - Може й собі завести якусь тваринку, - сказала Райхон.

   - Навіщо це тобі? – запитав дівчину Борей.

   - Ну в тебе є, мені теж захотілося, - відповіла вона, посміхаючись. Кейта дивилася на розгублене обличчя Борея та сміялася, як і Еірліс.

   - Та звідки в мене… - і тут хлопець помітив птаха, що спокійно сидів у нього на плечі увесь цей час.

   - Ми вже давно чекаємо коли ти помітиш, - сміючись сказав Тівуд.

   Це був той сокіл, якого хлопець відправляв додому з листами, але сьогодні у нього на шиї висіло два згорнутих листа.

  - А ось це дивно, - сказав Борей, - один лист від батьків. Вони пишуть, що все вдома добре, а ось другий.

  Хлопець розгорнув листа, та почав читати вголос:

  - «Доброго дня, мої герої. Я бачив страшне ведіння, у якому армія мертвих на чолі з чоловіком зі шрамом на обличчі йшла Трією, та спалювала всі містечка, що вони зустрічали. І ось сьогодні на Скляному Базарі я зустрів його, він купував колби для ліків! Це дуже мене зацікавило, тож я вирішив запитати в нього чи він не цілитель. На це чоловік відповів, що допомагає та живе у Саї. Я обов’язково зайду до неї, та відправлю когось із майстрів Кривавого Піску шпигувати за ним. Я не знаю ким він був, та він принесе багато горя у всю Айссендтрію. Вважаю, що вам всім краще повернутися, як можна швидше, до Сендтії. Сандур.»

   - Нам терміново треба вирушати до Саї! – вигукнув Тівуд.

  - До неї не можна, ми сполохаємо Гарурга, як дичину, так нічого і не дізнавшись, - зупинив запального хлопця Борей.

 - Ми вирушимо додому, до руїн Кривавого Піску, побудемо трохи у Сандура, будемо спостерігати, - сказав Сет.