41. Ведіння.

Борей прокинувся у холодному поту, його руки тремтіли, а ротом він хапав повітря:

   - Це сон, це усього лише сон, це не ведіння, цього не може бути, він помер, - тихенько шепотів хлопець.

   На вулиці все ще стояла ніч, вузький молодий місяць мляво сяяв у небі. Борей відчинив вікно своєї кімнати у таверні на другому поверсі, щоб подихати свіжим повітрям, та почув плескіт води і веселий сміх. У воді він побачив дівчат:

   - Чого це Кейті, Райхон та Еірліс не спиться вночі, - Борей вдягнувся, та вийшов надвір. Хлопець побачив, що помилився: жодної дівчини з червоним волоссям тут не було. Одна з трьох плавчинь, побачивши Борея, розсміялася, та виплигнула з води. Луска її риб’ячого хвоста відбивала світло місяця, а бризки з плавців сяючи, як перлини, полетіли хлопцю у обличчя.

   - Дівчата, подивіться який гарненький! – звернулася одна з русалок до своїх подруг. Вона підплила близько до берега і піднялася так, наче стояла на колінах. Її довге русяве волосся рівно спадало на груди, з обох боків у тоненькі коси було вплетено водорості. На Борея дівчина дивилася хижим поглядом своїх зелених, наче дорогоцінне каміння очей. Точені риси обличчя, та пухкі губи тільки додавали їй краси.

   - Підійди до мене, ходімо з нами, - русалка рухами звала Борея.

     Хлопець стояв на місці та не підходив ближче. Дівчина чіплялася поглядом в очі Борея, наче хотіла заворожити, заманити, та він не піддавався.

  - Вибач, але на мене це не дії, я нікуди з вами не піду, - посміхнувся хлопець.

  Обличчя русалки з гарного умить перетворилося на зле, вона ціпко зжала руки у кулаки і вдарила ними по воді, від безсилої люті. З таверни вибіг Насім:

   - Агов! Кому я казав, щоб не заманювали моїх відвідувачів?! Я зараз напишу ваші імена на стіні таверни! – Насім був набагато злішим за русалку, вона та її подруги при згадуванні імен на стіні почали охати, це їх добряче налякало.

  - Насіме, а що станеться, якщо ти напишеш їх імена на стіні? – запитав Борей, йому стало дуже цікаво.

  - Все просто, ніхто більше їх не стане обслуговувати тут. Я тут господар, і вирішую хто може тут відпочивати, а хто ні, - пояснив трактирник.

  - А ніколи не було такого, що ти написав чиєсь ім’я, а він прийшов знову мститися? – запитав хлопець.

  - Було, звісно. Одного разу кам’яний велетень влаштував бійку, те ці кремезні чоловіки з мохом на шкірі, люди, наче з каміння зроблені, а може так і є. Я написав його ім’я, а він повернувся та пробив мені ось цю стіну, де зараз пірс для морських мешканців. Ага, не завжди тут так було, - розповідав Насім, дивлячись на здивований погляд Борея. Отже цей сміливий архітектурний крок трактирнику допомогли зробити.

   - Та все ж таки друзів у мене більше, ніж ворогів. Той нерозумний був покараний своїм же головним, тож я не хвилююся.

   - Насіме, ну пробач нас, ми більше так не будемо, обіцяємо, - лагідно муркотіли русалки.

  - Геть звідси! Більше попереджати вас не стану! Ще й Галіт про вас розповім, бодай хтось з чоловіків зникне! – лякав Насім русалок, аби не бешкетували. Вони пірнули, та повтікали, щоб ще більше не злити чоловіка. Пройде якийсь час і він заспокоїться.

  - Тобі чого не спиться хлопче? – запитав трактирник у Борея.

  - Жахіття, якесь наснилося, ось і вийшов голову провітрити, думав, що це наші дівчата плескаються, - відповів хлопець.

  Тим часом на узбережжя вийшла Еірліс, бліда та мокра, дівчина вся тремтіла.

  - З тобою все гаразд? – запитав Борей, узявши її за руку, - це через духів намиста? Нічого не минуло, хоча його і знищено?

  - Ні, зі мною все добре. Це просто жахіття, такий мені наснився сон, але це мине, це ж тільки сон, - прошепотіла Еірліс.

  - Може тобі води принести? – запитав Насім, і не чекаючи відповіді приніс їй попити. Борей напружився:

   - Я теж бачив жахливий сон, - коли він це сказав, очі хлопця закотилися і він побачив ведіння. Еірліс тримала Борея за руку, та теж його бачила. Армія чоловіків у сірому, неначе заштопана з клаптиків, яку вів головний Привид Пустелі зі шрамом на обличчі.

  - Цього не може бути! Вони всі померли, їх вбило те створіння! – вигукнула Еірліс.

  - Те саме мені і снилося: палав Ліс Дріад, палав Фарайдж, палала Пасарія, - розповідав хлопець.

  - Мертві люди були всюди, Привиди йшли до в’язниці, - тремтячим голосом шепотіла Еірліс.

  - Ось якби дізнатися скільки у нас часу! Якби ж то Калех була поруч! – шкодував Борей.

  - То вона ж поруч! – вигукнув Насім, ходімо зі мною. Вони зайшли в таверну сіли за стіл на першому поверсі. Так тихо тут ще не було. Ніч розігнала усіх відвідувачів по домівках, залишивши лише гостів, що мирно спали по кімнатах. Насім дістав з під столу, де розливав напої велетенську миску з міді. Вона була гравійована з усіх боків візерунками оленів, крижинок та гір, а на її дні була намальована жінка у капюшоні із рогами.

   Насім налив повну миску води і наказав Борею:

    - Заморозь її в кригу! Хлопець так і зробив.

    - У нас є миска льоду, що далі? – якось скептично запитав він.