39. Сонячний Змій.

   Кейта летіла зі скелі з однією думкою - чому? Дівчина була розгублена, вона не розуміла навіщо її подруга так із нею вчинила. Та довго обмірковувати свої думки їй не судилося, бо гостре каміння унизу ставало дедалі ближчим. Кейта усвідомлювала, що летючі з такої висоти вона розіб’ється. Заплющивши очі від жаху вона приготувалася відчути останній біль, та замість нього, відчула що впала на  щось холодне та гладке. Кейта відкрила очі та побачила велетенську жовту луску, господар якої, підхопив її собі на спину. Велетенський «Сонячний Змій» спіймав дівчину під час падіння, та підіймав кудись високо у небо. Кейта зі всієї сили трималася за свого рятівника, вона була, як комаха на тілі цього велетня. Вітер з під його могутніх широчезних крил обдував її обличчя, а жовто-гаряча луска відбивала проміння сонця, та засліплювала очі. Політ був дивовижним і водночас неймовірно страшним. Вона не могла повірити, що врятована, та ще й такою істотою: величним створінням, про якого дітям розповідають казки. «Сонячний Змій» це товариш Бєлєнуса, бога сонця та світла, який виконує його доручення. Він карає та рятує людей, і володіє найціннішим що є у пустелі – водою. Саме так у дитинстві розповідав їй Адгаш про Сендтію.

  Дівчина раділа, що жива, вона зручно вмостилася на спині «Сонячного Змія» підняла руки догори та вигукнула:

   - Йухуууу! Я жива! Дякую тобі новий друже! Я обов’язково дізнаюся чому так сталося! Дякую тобі за життя!

    Їй здалося, що змій посміхнувся. Кейта бачила зверху всю Айссендтрію, як на долоні, і вже здогадувалася куди вони прямують.

***

   - Навіщо ти це зробила? – Тівуд тряс Еірліс, наче дерево. Хлопець розумів, що вона не при собі, але був у такому сильному шоці та відчаї. Він схопився за білу сльозу і різко зірвав амулет з шиї Еірліс. Ціпок обідрав дівчині шкіру, і рубінова крапля потекла по її тілу на одежу.

  - Що ти робиш?! Припини! – вигукнув Борей. Він, Райхон і Сет стояли позаду. Вони підійшли досить близько, вже коли Еірліс зіштовхнула Кейту, тож бачили тільки як Тівуд трусив дівчину.

  - Де Кейта? – запитала Райхон, передчуваючи не добре.

  - Вона її вбила! – несамовито кричав Тівуд, його обличчя заливали сльози, крізь які він нічого не бачив.

  Райхон впала на коліна, упершись руками у м’який пісок, вона нахилила голову і тихо плакала.

  Тільки Борей дивився вдалечінь із кам’яним обличчям, і тільки він побачив те, що не бачив ніхто:

  - Вона жива! Погляньте у небо, - вигукнув хлопець.

    Тівуд витер обличчя руками, намагаючись побачити, те, що і Борей. Райхон підскочила, як  кішка, і почала уважно вдивлятися, а Сет тримав за руку Еірліс, бо бачив, що з нею щось не гаразд.

   Удалині, розгортаючи величні жовті крила летів величезний змій, на його спині майорів жіночій силует.

  - Це ж «Сонячний Змій»! – вигукнув Сет, вони з Тівудом знали, що це за створіння, як мешканці Сендтії, - він її врятував!

  - Та звідки ви знаєте, що то вона? – запитав Тівуд, напружено, як і раніше, у ньому з’явилася надія, але не спокій.

  - Бо він каже мені де її залишить, - спокійно відповів Борей, - з Кейтою все буде добре, а що з Еірліс?

  Тівуд трохи заспокоївся, сльози припинили текти і хлопець нарешті побачив вогняне волосся. Він доклав багато зусиль, щоб зібратися і почати розповідь:

  - Та жінка-дев слідкувала за дівчатами, вона передчувала лихо, і насолоджувалася цим, тож тягнула час. Вона розповіла, що ця річ, - Тівуд протягнув Борею амулет Еірліс, - вмістилище Духів Піску. Це злі істоти, що оселяються у речах, та зводять з розуму, або керують тими, хто заволодіє річчю.

  - Тож Еірліс не винна, це не вона штовхнула Кейту, подивись на неї! – вигукнув Борей.

  Дівчина, як і раніше просто стояла, її очі досі були молочно-білого кольору. Ось вона тут, та її ніби немає.

  Борей зжав сльозу у долонь і став морозити, аж доки вона не тріснула. Білий дим злетів догори, почулася безліч голосів, що піднімаючись до неба шепотіли. Очі Еірліс стали, як і раніше, кольору каштанів. Вона впала і стала плакати:

   - Я не хотіла… я не хотіла… але вони не слухалися… мої руки - вони мене не слухалися, - дівчина підняла обличчя догори і закричала. До неї підійшов Борей, обійняв і сказав:

  - Вона зрозуміє і пробачить тебе, я впевнений, заспокойся.

  - А ти би пробачив?... Я майже її вбила… своїми руками штовхнула…. Я не можу пробачити себе, - шепотіла дівчина.

  - Годі каратися! Зрозумій, злі духи володіли твоїм тілом, ти нічого не змогла би вдіяти, ти могла бути на місці Кейти, а вона на твоєму, візьми вона цей амулет раніше, - Тівуд вирішив заспокоїти дівчину, він все розумів, і емоції більше ним не володіли.

  -Я чула шепіт голосів, все було, як в тумані, - Еірліс відчувала вину. Хоча друзі і переконали її у зворотному, дівчина сварила себе за те, що не зняла намисто, як тільки це все почалося, що ніяк не пов’язала амулет з голосами, не здогадалася і впадала в забуття. Еірліс захотілося якнайшвидше побачити Кейту, та все їй пояснити. Вона подумки дякувала невідомому створінню за те, що врятував дівчину, бо якби з нею щось трапилося, пробачити себе Еірліс не змогла. На цю мить вона так дійсно вважала.