38. Деви.

   «Він тебе не любить», «він ніколи тебе не полюбить», «ти повинна служити нам» - голоси почали супроводжувати Еірліс, як тільки друзі увійшли у Сендтію. Еірліс здавалося, ніби вона кудись падає, а замість неї її тілом керує хтось іншій. Вона бачить та чує все, відповідає на запитання, але сама собі не господарка. «Ти не потрібна їм», «вони тобі не друзі», «нам потрібна жертва» - цей супровід був із дівчиною майже завжди, а коли його не було вона ставала дуже втомленою, та хотіла спати. Жахливий шепіт, ледве чутний, він казав страшні речі. Еірліс хотіла заперечити йому, а вже через мить все затихало і вона розуміла, що поруч немає нікого і шептати нікому, нікому заперечувати, та й навіщо. Щось почулося, та воно не справжнє, і взагалі треба поспати. Вона забувалася, і не згадувала нічого, аж доти, доки шепіт голосів не повертався знов.

   - Еірліс, що з тобою? – Кейта не відходила від дівчини ні на крок, - все гаразд?

  - Так, я мабуть захворіла, треба поспати і все пройде, - відповідала дівчина.

***

   Сет ішов по слідах маленької дитини, вони то зникали, то з’являлися знову. Дійшовши до руїн старого храму Бєлєнуса, Сет почув дитячий сміх за спиною, озирнувшись він нічого не побачив. Напружившись, хлопець завмер і став прислухатися. Він почув, як босі дитячі ніжки плескають по кам’яній підлозі, неначе дитина кудись побігла, а потім знов дитячий сміх.

   - Добре, то ми граємо у хованки, я йду шукати, - Сет пішов на плескіт ніжок. Дитячий сміх лунав у різних частинах напіврозвалених руїн, та хлопець нікого не бачив. Це трохи лякало його, але він і далі слідував за звуком. Почувши сміх, праворуч від себе, хлопець розвернувся у ту сторону і побачив як на підлозі з’являються відбитки ніжок. Відбитки перейшли з пола на стіну, а зі стіни на стелю, та зникли у дірі, де вона обрушилася.

  - А це вже не чесно, я не знайду тебе десь нагорі, я ж не вмію ходити по стелям, - Сет намагався говорити з девом, як з дитиною. Йому здавалося, що якщо дух має такий вигляд, то на це є причина. Хлопець підняв голову та уважно вдивлявся у щілину на стелі. Він чув тупіт ніжок над ним, та нічого не бачив. І ось у діру визирнула маленька дівчинка, така гарненька дитинка, вона перехилилася через край, упершись ручками і подивилася на Сета великими, повністю чорними очима. Дівчинка посміхнулася, показав хлопцеві ряд гострих, як у акули зубів. Хлопець здригнувся, його серце почало сильно тьохкати. Дитина наводила на нього жах. Вона розсміялася та побігла далі. Примушуючи себе, Сет побіг за нею. Ця гонитва здавалася нескінченною: псевдо дитина бігала розвалинами, плутаючи поміж кімнатами, поверталася у ті, де вже була, бігала по вцілілим стелям. Дев вимотував хлопця.

   Сет забіг до кімнати, з вівтарем, блакитним піском та написами на стінах, сів на підлогу, та витер піт з обличчя, що застилав йому очі.

  - Все, я більше не хочу грати в цю гру, - тихо сказав хлопець.

  У щілину на стіні, де був розсипаний блакитний пісок зазирнуло темне око, а потім почувся сміх, який з дитячого перейшов у низький бас. Важкий, потойбічній голос гучно сказав:

   - А я вже не граю з тобою, - дев зник, і з’явився у кутку розваленої кімнати. Він почав жалібно хникати, наче покарана дитина, повільно повертаючи голову до Сета. Хлопцеві було моторошно, та він дістав скляну пляшечку, яку йому дав Борей і з силою кинув її біля духа. Скло розбилося, а порошок розлетівся навколо. Дев завив, як поранена тварина. Сет кинув ще одну пляшечку, тіло злого духа почало розчинятися у повітрі, воно ніби тануло, залишаючи після себе лише калюжу води. З неї піднявся невеликий чорний дим, майже непомітний, злетів у повітря і зник. Все було скінчено.

***

   Борей йшов по слідах дева-чоловіка, той блукав поміж лавками склодувів по базару. Інколи чулися звуки битого скла і хлопець бачив, що вироби падають наче самі по собі. Злий дух штовхав людей, що траплялися йому на шляху на прилавки, шпурляв скляний посуд у Борея. Хлопець ухилявся, як міг, а коли підбирався вже близько – дух штовхав на нього перехожих.

   Цей дев на відміну від попереднього, не хотів грати, він був налаштований  войовниче. Дух хотів битися. Він завів Борея у провулок, де нікого не було і матеріалізувався. Борей дивився на себе, такого ж самого тільки злого. Його двійник накинувся на нього голіруч. Дух намагався звалити хлопця на підлогу, але сили були рівними.

   Сет побачив Борея, що гнався за духом ще здалеку, коли повернувся, та йшов по базару. Дев водив хлопця по скляному базару набагато довше, ніж той думав, влаштувавши йому таку пастку. Сет пішов за ними і коли нарешті вийшов до провулку побачив, як хлопець бореться сам із собою.

  - Борей! – вигукнув Сет, - падай на землю.

   На вигук повернулися обидва Борея, та справжній його зрозумів. Впавши, та поваливши духа, хлопець притиснув його до підлоги. Сет дістав пляшечку, та кинув відкриту біля хлопців. Порошок висипався з пляшки на підлогу. Борей перекотився разом з духом, і притискав його до підлоги, доки не почув, як скло тріснуло. Скло розбилося і дев почав вити, він втратив обличчя, перетворившись на чорну смоляну рідину з силуетом людини. Виглядав він так, наче мокра людина у суцільній темряві. Злий дух почав втікати, однієї пляшечки йому було не достатньо, а у Сета їх більше не було. Борей дістав свої три, відкрив дві з них та висипав на чоловічий силует, що повільно відходив, подалі від хлопців. Як і минулого разу Сет побачив як тіло дева розчиняється, залишивши калюжу, та чорний дим, що підіймається у небо, та зникає. Хлопці сіли поруч прямо на землю і просто сиділи мовчки, намагаючись збагнути те, що з ними трапилося. А потім Борей дістав фляжку з водою, та дав її Сету. Хлопець відпив, повернув фляжку та сказав: