31. Ліго.

   У порту кипіло життя: люди бігали, метушилися, носили щось туди сюди, наче мурахи. На багаточисельні кораблі завантажували товари, поруч розвантажували, торгівля йшла повним ходом. Люди приїжджали до Трії та їхали з неї. Гамір не втихав тут ні вдень ні вночі, тож напевно дехто здивувався б тому, як в такому гомоні живуть люди. Порт розрісся до великого поселення – тут жили моряки та рибалки. Де ще жити людям моря, як не біля нього? Це містечко у порту Трії звалося Фарайдж.   

   Коли «Перлина Безодні» пристала до берега вже вечоріло. Усюди запалювалися вогники, завдяки якім порт ставав ще більш жвавішим. З’являлися перші зорі, набуваючи сяйва на тлі неба, що поступово темнішало. На високих спорудах палали костри, вони мали палати усю ніч, аж до світанку.

   Сьогодні був не звичайний день, люди відзначали «трав’яне свято», яке звалося Ліго. Свято літнього сонцестояння, свято травників, цілителів, алхіміків, усіх хто любить трави та використовує їх у своїй справі. Дріади дуже шанували це свято.

   Друзям виділили три кімнати у таверні, звісно за них платив капітан. Одну кімнату отримали дівчата, іншу хлопці у третій розмістилися мешканці Хандії. Жителі Фарайджу чули про лихо, що трапилося з містечком, і поводилися зі старими дуже чуйно та уважно. Їх кімната була найкращою.

  Мандрівники вирішили залишити свої речі, та святкувати. Кейта та Райхон завжди відзначали Ліго у Лісі Дріад, Еірліс також, бо жила разом із знахаркою. Для Тівуда це теж було важливо: Сая, хоч і жила у Сендтії, але свято відзначала, як цілителька і травниця. Дівчата прихорошувалися у кімнаті:

    - Райхон, Еірліс дивіться що в мене є! – Кейта показала дівчатам свою сукню, ту саму, яку Тівуд викладав з торби, ще тоді коли вони вирушали до Айсії на пошуки Борея.

    - Звідки вона в тебе? – запитала Райхон, - невже ти узяла сукню із собою на пошуки чоловіків?

  - Ні, ще коли ми вирушили на пошуки Борея! Тівуд її виклав, але я знала, що вона мені знадобиться, до того ж вона дуже легка, багато місця не займала, та не обтяжувала мене. Вона пройшла зі мною безліч пригод, - відповіла дівчина.  

    Червона сукня дуже пасувала Кейті. Вона подумала, що не чесно буде, якщо вона одягне сукню, а дівчата ні, тож розпустивши своє гарне волосся побігла до дружини трактирника питати чи є тут крамниця. На сходах вона зіштовхнулася з Тівудом, дівчина просто влетіла у нього, так поспішала.

    - Кейта?! Еммм…оммм…. Ти куди? – хлопець розгубився і не знав, що казати. Вона була така гарна.

  - Я скоро! – і вона побігла далі не озираючись, тільки легка сукня і її червоне волосся розвивалися вітром.

    - Зажди, я з тобою! – Тівуд наздогнав красуню, - ти куди?

На виході з таверни їм одягли на голову вінки. Тівуду за традицією із дуба, а Кейті з квітів.

  - Тут поруч крамниця, - відповіла дівчина, і тільки зараз він помітив мішечок з грошима у її руках.

   - Навіщо вона тобі? – запитав хлопець.

  - Хочу зробити дівчатам подарунки, - відповіла Кейта. Молода продавчиня як раз зачиняла крамничку.

  - Вибачте, будь ласка, чи не могли би ви продати мені дві сукні, дуже прошу! – Кейта торкнулася руки дівчини і благала. Дівчина зробила вигляд, що робить їй послугу, але дуже зраділа неочікуваному покупцю, і видала себе посмішкою. Кейта згадала, що зі скарбниці у неї є гарне смарагдове намисто, і взяла для Райхон зелену шовкову сукню, під колір її очей, а для Еірліс білу, під колір намиста-краплі. Тівуд не відходив від дівчини, зачарований він просто дивився на неї. Схопивши плаття, за які з них узяли подвійну ціну, Тівуд та Кейта побігли назад до трактиру. Дівчина дуже поспішала передати подарунки.

   До кімнати дівчат вона бігла без Тівуда, наказавши йому повернутися до хлопців.

  - Ти чого такий червоний? – запитав Сет сидячи за столом, з таким самим дубовим вінком на голові. Вінки з дума символізували мужність, їх носили усі чоловіки у цю ніч.

  - А ти не бачив Кейту? – запитав Борей.

 - То була вона? У червоній сукні? Тоді все ясно, - на кожне питання Сета Борей кивав у відповідь, на його голові також був дубовий вінок. Тівуд навіть не відповідав хлопцям, просто сидів замріяний.

     Традиційно на свято Ліго подавали особливий сир із травами, жовтий, наче сонце та пиво, для доброго врожаю ячменю, його хлопці і пили, продовжуючи невимушену бесіду. Коли дівчата стали спускатися сходами, усі дивилися тільки на них. Кожен чоловік у таверні мріяв бути поруч. Такі свіжі, юні, витончені у цих сукнях, та неймовірно гарні. Мисливці кликали їх присісти до себе:

    - А я дивлюсь комусь на березі вже краще, ніж на кораблі, морська хвороба вже не турбує? - манери Райхон нікуди не поділися. Одягнути на себе можна будь що, та усередині ти залишишся собою. Гарна сукня лише додає впевненості в собі, та дозволяє почуватися краще. Дівчата підійшли до столу хлопців.

    - Ого яка ти гарна… ви такі гарні… добре виглядаєте кажу, - Сет дивився на Райхон наче бачив вперше. До столу підійшла дівчина, та одягла на Райхон і Еірліс вінки з квітів, у Кейти він вже був. Музики грали і на дворі і всередині таверни, вони виконували одну мелодію синхронно, ніби один єдиний ансамбль. На дворі запалили велике багаття, подалі від будинків, люди кружляли у танці навколо нього. Дивовижно гарну, та нажаль, найкоротшу ніч у році освітлював місяць, стояла гарна літня погода.