30. Пристань.

    На світанку друзі зібрали речі, та приготувалися йти далі. Але старі були такі виснажені, довга мандрівка, та пригоди у скарбниці відняли багато сил у непідготовлених людей.

    - Кейто, я ледве встав, як я зможу йти? – питав у дівчини старий із клюкою, - мені дуже важко.

    - Звичайно важко, з такою то торбою! Я вас попереджав, а ви поводилися, як мурахи – буду нести у п’ять разів більше своєї ваги! – говорив Тівуд. Кейта знову хотіла використати свій прийом з ліктем, але вже освідчений хлопець відплигнув раніше.

    - Треба викинути зайве, зменшити вагу, - сказав Сет.

    - А може і ні, - сказав Борей, який прокинувся раніше від усіх і вже встиг пройтися узбережжям, - нам дуже пощастило, гляньте отуди.

     Всі подивилися куди вказував Борей. Удалині вбачалися пристань і корабель.

    - Я вже поспілкувався з капітаном судна, пообіцявши йому інформацію про скарби, та давши завдаток, він погодився підвезти нас до порту Трії.

    - А що за завдаток ти йому дав? – запитала Кейта.

    - Трохи скарбів з твого мішку, - відповів Борей, - я ж їх не брав.

    - Ахахах, тепер ти розумієш, що треба було, - реготав Тівуд, дивлячись на те, як Кейта надула губи.

    - З твого мішку я теж узяв, - сказав Борей, Кейта одразу повеселішала.

   - Насправді це жарт, ніякого завдатку не було, я не став би нишпорити у чужих речах. Але я дійсно домовився з капітаном і він відвезе нас до порту Трії, а його перевірені люди вже орудують у скарбниці, тож плату він вже отримав.

   - Не смішний ти, і жарти в тебе не смішні, це подіяло би на Райхон, - сказав Тівуд, - сподіваюсь, ти попередив їх про двері і сольпуг.

    - Звісно! Ходімо на борт «Перлини Безодні», на нас чекати ніхто не буде, - сказав Борей і став допомагати старим підійматися.

***

     Мисливці страждали від морської хвороби на палубі, хоча погода була не вітряна, течія добряче розхитувала корабель. Капітан виявився чоловіком слова, тож людей відвели до каюти, де вони дуже гарно розмістилися, та відпочивали. Еірліс дрімала поруч з ними, про всяк випадок, наглядаючи за старими. До того ж дівчина також втомилася, відтоді, як вони залишили скарбницю, вона була квола, млява та безсила. Тільки у морі дівчина стала почувати себе краще, тож вирішила, що їй не завадить відпочити. Борей, Тівуд, Кейта, Райхон та Сет навпаки почувалися бадьоро та жваво, чекаючи на нові морські пригоди, які не змусили на себе чекати.

     На капітанському містку було затишно і приємно: лазурне море шуміло, сонце сяяло, вгодовані буревісники літали у небі. Приємну морську подорож змінила поява незвичайної істоти розмірами з декілька кораблів.

     - Хазяїн Морів прокинувся! – вигукнув капітан, вказуючи на широкі зелені кільця, шо виринали з води, - кажуть, що побачити його - до великого успіху, але якщо він винирне – слід чекати біди.

     - Тож на нас чекає успіх! – зрадів Тівуд.

     - Вважай, що тобі вже пощастило, - відповів йому Сет, киваючи на мисливців.

     У цю мить морський змій став дибки, смарагдова зелена луска блищала на сонці, краплі води стікали та бризкали променіючи. Велична, горда істота така сильна та могутня вселяла повагу. Змій розгорнув комір, нарости з обох боків на голові, та гучно заволав, показавши людям свої гострі ікла.

    - Дякую, Хазяїне Морів! – сказав Борей, та низько поклонився.

   Морський змій пірнув у безодню, ще декілька разів показав свої кола, та зник.

   - І як це розуміти? Оте на щастя, оте на біду а потім знов на щастя? Борей, що він тобі сказав? – запитав Тівуд.

   - Нам на зустріч пливе корабель з чорними парусами, я дякував за попередження, - після слів Борея капітан напружився. Він не був боягузом, тож почав готуватися до бою, якого не можливо було уникнути, бо чорні паруса усюди мають лише одне значення – пірати.

    - Можливо ми зможемо уникнути бою? – запитала Кейта, - праворуч я бачу острів. Соколине око її не підводило ніколи.

    - Кейто, ми не станемо ховатися від якихось там піратів, - обурився Тівуд, - це звичайні люди, звичайні розбійники.

    - Тівуд правий, сьогодні вони оминуть нас, а завтра вже нападуть на звичайних торговців, - сказав Сет.

    - Хлопці! Я залишив декількох людей у Сендтії, тож комусь з вас доведеться стати за гармати, мені потрібна допомога, - просив капітан.

   - Чого ж одразу хлопці? – відповіла запитанням Райхон, - я стану за гармату.

   - Якось незручно просити тягати ядра дівчат! – відповів капітан.

   - Ми сильні, ми зможемо! – відповіла Райхон.

   - Добре, тоді я стану на одну, а Кейта з Райхон на іншу, - підсумував Сет.

Тим часом чорні паруса вже майоріли на обрії, прапор з «Веселим Роджером» колихався на вітру. Піратський корабель був більшим за «Перлину Безодні», тож всі непокоїлися чи вистоїть вона супроти такого противника. Капітан нервував, він ніколи не зустрічав у цих водах піратів, лише чутки, що вони десь поруч. Частіше їх зустрічали у відкритому океані, ніхто не очікував зустріти їх у морі Трії.