28. Шора

       Окрім звичайного сірого одягу, що підкреслював приналежність до клану Привидів Пустелі, чоловік мав довгий барвистий плащ з капюшоном, із пір’я. Капюшон закінчувався дерев’яним дзьобом червоного кольору, виготовленого з якоїсь кістки і закривав майже все його обличчя. Цей барвистий одяг виглядав дуже незвичайно. Загалом, плащ нагадував папугу Ару. На шиї людини, окрім рожево-фіолетового камінця на мотузці, висіло дуже багато кісток, кликів, пір’я і навіть кроляча лапка.

        - Зазвичай, сюди потрапляють тільки мертві, їх їдять мої улюбленці. «Сірі люди» приходять до мене дуже рідко, тільки коли їм потрібна допомога, або лікування, більшість з них мене боїться, тільки Гарург спілкується з Шорою, але він дуже занятий, - безупинно казав чоловік, його очі при цьому шалено бігали, - вибачте, Шора це я. Шаман клану Привидів Пустелі. Я навіть забув познайомитися.  

        - Здається він схибнутий, - тихенько прошепотів Тівуд друзям.

        - Вони називають моє житло «Ямою смерті»! Уявляєте! Ось через це, ходімо покажу, - Шора показав рукою праворуч, і пішов попереду трохи кульгаючи. Акпір повернувся і поповз кудись вглиб коридора.  Друзі були такі розгублені, що навіть не подумали напасти на чоловіка, тим паче він здавався їм дивакуватим, та навіть нешкідливим. Перша кімната була із гратами, там колись сидів звір, якого Кейта вбила на четвертому ярусі. А позаду неї знаходився такий самий майданчик у ямі, як і поверхом вище, але підлогу замінили на пісок. Величезна купа звичайного жовтого піску.

       - Ви любите тварин? Шора дуже любить тварин, - сказавши це він зняв капюшон, і друзі побачили його обличчя, по якому начебто полоснули велетенськими кігтями. Три старі шрами, один з яких проходив через біле, сліпе око, робили обличчя страшним. Кейта відвернулася, бо вона не могла дивитися на  нього без болю та жалю. Еірліс здалося це страшним, вона затулила рота руками.

        - О, цим двом дівчатам не до смаку мій зовнішній вигляд, - посміхнувся шаман.

         - Це зробили тварини? – запитав Тівуд. Борей напружився, бо вважав, що шаман надто відвертий із ними і говорить так, наче вони більше не вийдуть з цього ярусу ніколи. Але в нього було питання – чому він так вважає?

         - Так, це зробив Тірбід, тварина, яку я тримаю ось тут, - він підійшов до кімнати із гратами біля входу, та постукав рукою по стіні, - отже я розповідав вам про «Яму смерті», ось цю. Шора підійшов до ями з піском, узяв палку, що валялася поруч і почав нею гамселити по металевим прутам. Вже знайомий Сету та Тівуду вир з’явився на піску, тільки він був набагато більшим.

         - Цього звіра я досі не приборкав, незважаючи на те, що в мене є каміння, - і Шора показав амулет рожево-фіолетового кольору, - це тааффеїт, рідкісний камінь здатний підкорювати істот. Дуже рідкісний, та в мене його багато. Я хочу дізнатися, як він вплине на вас.

          - Дуже дивно, що досі ніхто навіть не намагався увійти сюди, - міркував вголос Борей.

      - А навіщо? Я ж кажу – Привиди Пустелі не люблять тварин і мене! – відповів шаман, продовжуючи гепати по прутам.  

         - Тут нема про що міркувати, тут небезпечно! – сказав Тівуд, здогадуючись, що буде далі, - слухай, Шора, з тобою було дуже весело та цікаво теревенити, але нам потрібно йти. До побачення друже!

         Хлопець пройшов вперед по коридору, повз шамана, та дорогу йому загородив Акпір.

        - Ви нікуди не підете! Я вже казав, що хочу знати, як на вас подіє тааффеїт! Але спочатку познайомтеся з моїм улюбленцем. З воронки вистрибнув Акпір таких розмірів, що ледве помістився у ямі. Він плюнув отрутою поруч з шаманом, але той дуже спритно ухилився, як для кульгавого, повернувся, та продовжив гепати палкою.

       - Не нервуй, друже, скоро ти станеш моїм, - посміхаючись, говорив Шора тварині. А друзі та полонені просто стояли і мовчали далі.

        - Чому? Чому ми не пручаємося, не відповідаємо йому нічого? Усі просто стоять, окрім Тівуда! – Борей не міг зрозуміти, - навіть Райхон, така норовиста зазвичай, мовчки стоїть і слухає. Він шаман… він не просто гепає палкою!  Тівуд! Він вводить нас у стан трансу!

       Докладаючи неймовірних зусиль Борей підняв руки, та заморозив шамана, його палка гепнулася на підлогу. Велетенська істота у ямі зарилася у пісок. Тівуд вихопив парні клинки з за поясу, глибоко встромив їх у Акпіра, що перегородив йому шлях, та перестрибнув його спираючись на зброю. Акпір виплюнув отруту вперед, та зачепив плащ шамана.

      - Ні! Припиніть це! – кричав він. Розлючений, шаман ніби почав червоніти, лід на його руках почав танути. Сила, яка сковувала Шору більше не діяла. Сет дістав леза, та стрибнув вперед, нападаючи. Шора почав швидко робити паси руками, неначе він ліпить кулю зі снігу, та замість холодного снігу у долонях розпалювався вогонь. Він шпурнув у Сета вогняну кулю, як м’яч, хлопець увернувся, але руку нижче плеча все одно зачепило. Кейта підбігла до нього, та почала лікувати опік, зелене світло струменіло з її рук, рана загоювалася. Райхон теж хотіла допомогти Сету, але поранення було незначним, вона просто сіла поруч з ним. Тівуд продовжував бити Акпіра парними клинками, істота мала неймовірну витривалість. Життя потроху лишало її і нарешті покинуло. Тим часом Шора почав «ліпити» нову вогняну кулю, більшого розміру. Ліворуч від нього Кейта з Райхон лікували Сета, а перед ним стояв Борей з Еірліс, за якими скупчилися старі чоловіки, та два мисливця. Борей заморозив кулю у руках Шори, вона випала на підлогу і розбилася на шматки. У Еірліс почервоніли очі, шаман знов формував нову кулю, це мав би бути нескінченний бій між вогнем та кригою.