26. По слідам привидів.

        Як тільки закінчилися похорони Тівуд, Сет, Борей, Райхон, Кейта та Еірліс вирушили  на пошуки чоловіків Хандії, поселення, якого більше не існувало. Вони вирушили пішки, бо Тівуд та Сет пам’ятали, як важко у Дикій Пустелі.

        - Еірліс, навіщо тобі йти з нами? Ми взагалі тебе не знаємо, та й на вигляд ти наче квітка-нагідка, - висказав свою думку Тівуд, насправді ця думка була не лише у нього, але у інших товаришів по команді було більше тактовності, щоб таке питати.

       - Справді, Еірліс, тобі не обов’язково йти з нами у невідомому напрямку. Ти у Трії, тож можеш повернутися додому, - підхопив Борей.

        - Ні, я піду туди, куди підеш ти. Я повинна бути поруч. А стосовно того, що ми не знайомі. Ви побачите на шляху, я не заподію вам ніякого зла, та буду  захищати. Обіцяю, - сказала дівчина дуже впевнена у собі. Вона виглядала такою серйозною, що Тівуд розсміявся.

        - Добре - хоче йти, нехай іде. Ходімо вже, ми вирушаємо у ніч, та й ще з швидко зібраними припасами у невідомому напрямку, - сердилась Райхон.

       - Чому ж невідомому? Ми звідти прийшли, - почав розповідати Сет, - Дика Пустеля дуже небезпечне місце, а лігво Привидів Пустелі, десь у руїнах, де ми заночували.

        - Землі Безлюддя були прогулянкою, якщо порівняти їх з Дикою Пустелею. Там доведеться битися, - підсумував Тівуд.

       - Ми готові, - сказала Райхон. Спис з Земель Безлюддя вона узяла із собою, ця зброя прийшлася їй до душі. У Кейти був лук, у Сета та Тівуда скриті, та парні клинки. Борей мав лише холод, він вважав, що цього достатньо.

              - Еірліс, а ти володієш якоюсь зброєю? – запитала Кейта.

        - Так, я зможу захистити і вас і себе, - тихо відповіла дівчина. Вона усім здавалася загадковою: звідки вона точно ніхто не знав, про себе вона не розповідала, та була дуже мовчазною. Незнайома людина серед незнайомих людей. Ніхто не ставив себе на її місце. Дівчина була мовчазною, бо сама вважала дивним те, як вона прийшла до них, але у той самий час вважала це правильним. Вона хотіла попередити ще три дні тому, але Борея не було, як і інших, тож сама доля розпорядилася так. Еірліс не корила себе за те, що не встигла, та знала, що повинна допомагати і надалі.

        Так вони пройшли межу між Трією та Сендтією. Зелені ліси віддалялися, натомість починав панувати пісок.

        - Напевно я маю розповісти, - почав Борей, - колись, коли ми ще не були знайомі, але я всіх вас вже знав з ведінь,  в мене було ведіння, про те, як люди у сірому одязі хапають Тівуда, на межі між Трією та Сендтією. Я втрутився, і відправив чотирилапих друзів, які обміняли свої життя на ваші.

        На хвилину нависла тиша, яку порушив Сет.

        - То ось звідки ті гепарди, вони вигравали нам час, доки ми ,самі того не розуміючи, долали небезпеку.

        - То Привиди нас бачили! Звідки ще вони дізналися про те, що я керую піском, саме так вони сказали жителям Хандії, - думав Тівуд.

        - Напевно, вони бачили, як ти вбив Акпіра, - міркував Сет.

        - Ми постійно чуємо слова Акпір, «сірі люди», коли ви розповісте нам хто це? – Райхон була зла. Вона не розуміла з ким їм доведеться мати справу, а хлопці говорять між собою, наче все знають, але іншим нічого не кажуть.

        - Акпіри це такі великі істоти схожі на скорпіона та багатоніжку разом, вони отруйні та плюють отрутою дуже далеко. Якщо бачите воронку на піску – це Акпіри. Коли вони чують вібрацію землі, то вистрибують з піску і ловлять здобич. Тож бачите воронку – стійте та не рухайтесь, можливо омине, - розповів Тівуд.

        - Вам не здається, що це ви повинні були розповісти нам одразу? – запитала Кейта, яка теж почала дратуватися.

        -  Тепер говоріть все, що знаєте про «сірих людей», - сказала Райхон.

        - Їх називають Привидами Пустелі, це клан вбивць, які живуть у глибинах руїн Дикої Пустелі. Вони носять сірий одяг, тому інколи їх називають «сірі люди». Їх зброя – парні кола, які повертаються до них. Тому вони носять спеціальні браслети на долонях. А ще, вони дуже жорстокі, про це ходить багато чуток. Люди просто зникають, - розповів Сет все що знав.

        Дійшовши до того місця, де колись заночували Сет та Тівуд, друзі зупинилися.

       - Ми тут вже були, та бачили вночі, як Привиди кудись йшли, тож зупинимося тут, - сказав Тівуд.

      - Нам треба відпочити, бо ця мандрівка нескінченна, ми навіть не встигли повернутися додому, а вже у іншій подорожі. Тож чергувати будемо по черзі, нам треба знайти хоча б одного з клану, та простежити за ним, - міркував Сет.

        Вогонь, як і минулого разу не розпалювали. Райхон визвалася чергувати першою, бо їй дуже не хотілося спати. Вона лютувала, та шукала того, на кого зможе виплеснути цю лють. Вона пильно вдивлялася у темряву, та майже мріяла, як вона зустріне Привида Пустелі. І ось їй пощастило: як і минулого разу поміж руїн йшли двоє людей у сірому. Райхон була така зла, що навіть не стала нікого будити. Вона різко шпурнула списа, проткнувши наскрізь одного з Привидів, кінець списа глибоко вбився у пісок і він одразу помер. Інший спрямував у Райхон свої кола, та на щастя, вона чергувала не одна. Маленька тендітна дівчина відбила гострі кола, які леті на Райхон двома палаючими кульками. Привид розгубився, та став намагатися втекти, але ніхто вже не спав. Його ноги замерзли, поруч з ним у пісок встромилася стріла, а позаду стояв чоловік, та тримав клинок у його шиї, то був Сет.