24. Повернення додому.

      У Палаці Триєдності чутки ширилися, як лісна пожежа. Усе місто Хартстоун перешіптувалося про трьох обранців богів. Одні казали, що їх п’ятеро, інші, що вони мають сили, які не бачив ніхто, треті взагалі вигадували казна що. Але дехто бачив, як над містом пролітали крилаті коні з вершниками, а дехто взагалі бачив, як по небу летіла колісниця, запряжена чотирма золотими конями:

         - Тож вони повернулись, з місця, яке взагалі неможливо знайти, - нервувала Оіхана правителька Трії.

          - Не певен, ми не можемо знати, це лише чутки, - заспокоював її Антар правитель Трії, - ти переймаєшся через безглузді речі. Якийсь п’яниця бачив коней у небі, дивлячись на зорі біля таверни, це така дурня. Антар розсміявся, бо вважав, всі чутки вигадками.

          - А навіть якщо і так? Навіть якщо ці чутки правда, вони піддані нашої країни. Буде добре мати таких людей на службі, - міркував Міажар, король Айсії.

          - А якщо вони самі захочуть правити цією країною? Якщо вони підуть проти нас? Якщо вони стануть такими відомими, що люди підуть за ними і піднімуть повстання? – не заспокоювалася Оіхана.

           - Забагато якщо, Оіхано, вони усього лише діти, та і навіщо? Ти маєш сумніви щодо свого правління? У Трії щось не гаразд? – спитала мудра Айгум, королева Сендтії.

            - Тому ми і не хотіли нічого вам казати, знаючи яка Оіхана нервова, ти дійсно переймаєшся безглуздими речами, - сказав кремезний Азра, король Сендтії.

            - Я також не бачу приводу нервувати через плітки, та надумані проблеми, - сказала Аарен, та пішла із Залу Порад. Але Оіхана непокоїтися не припинила.

***

           Друзі стояли розгублені, здавалося, ніби вони побували у казці, і ось вона скінчилася, і що робити далі вони не знали. Занадто вони звикли один до одного під час довгої мандрівки. Розлучатися ось так вони не були готові:

           - Ну, і куди тепер далі? Повертатися додому? – спитав Тівуд.

           - Я додому, бо на мене чекають батьки, - відповів Борей.

           - Тівуд, Сет а погостюйте у нас в Трії! Хоча б трохи, ви все одно можете вирушити до Сендтії через Трію, - запропонувала Кейта.

          - До того ж, ви не покинете двох слабких дівчат на шляху до міста самих, хтозна,  що може трапитися у дорозі, - посміхнулася Райхон, тримаючи у руках спис, який забрала із собою з Земель Безлюддя.

          - Пффф… слабких, Райхон, я не забув чому слабку дівчину більше не пускають до головного трактиру у Хартстоуні, - відповів їй Тівуд, усі розсміялися, а Кейта, як завжди його шпурнула ліктем у бік.

           - Оуч, ти з цим зав’язуй, бо в мене вже там синець. Можна фліртувати якось спокійніше? І Кейта знов його пнула.

          - Борею, ти точно не підеш з нами до Лісу Дріад? – перепитала ще раз Кейта, - я все ж таки сподіваюся, що ти передумаєш.

           - Мені потрібно додому, я це відчуваю, але не можу пояснити, але якщо щось, то ви знаєте де мене знайти. Доречи, чому підемо, якщо у мене є такий божественний дарунок? – Борей показав свисток, що дав йому Аквілон.

         Усі зраділи, згадавши про коней, бо додому хотілося дуже сильно і якнайшвидше:

        - Останній шанс передумати, - сказала Райхон, звертаючись до Борея, - бо коли ми приїдемо додому, я всіх пригощаю у трактирі Хандії! Дівчина витягла з сумки величезний діамант.

         - Ахахах Ти все ж таки назбирала сліз бога? – сміявся Сет.

        - Я не змогла їх покинути лежати так на підлозі колісниці, доки всі виходили з неї, я трохи позбирала. Все одно вони би зникли разом із нею, а так хоч користь якась буде.

        - Головне, щоб ти не пила, тоді дійсно буде користь, - сказав Сет.

        - Ага, якщо її ще пускають до трактирів Хандії, - пожартував Тівуд.

        Райхон хотіла щось їм відповісти, але Борей сказав перший:

        - Ну що, час прощатися? Увесь гарний настрій, як вітром здуло. Кейта та Райхон обійняли хлопця. Тівуд та Сет теж по братерськи поплескали Борея по плечу. Хлопець свиснув у свиток п’ять разів, як його вчив Аквілон – скільки коней потрібно, стільки разів і свисти. Із неба підлетіли п’ятеро чорних скакунів, яких друзі вже пам’ятали.

         - Добридень, друже, - привітався Борей, - відвезеш мене додому? Це в Айсії. «Оце так новина, а я думав, що ти такий крижаний родом з Сендтії», почулася Борею відповідь. Він посміхнувся, йому подобався цей кінь. Борей ще раз подивився на друзів і сказав:

         - До зустрічі!

        Усім знов стало сумно. Всі сіли на коней, та полетіли до Трії, тільки Борей вирушив у протилежному напрямку.

***

         Борей підлетів відразу додому, на гору де жили Мара та Ерон. Спочатку він хотів вирушити до будинку Калех, але згадав, що він її все одно не побачить. Кінь, одразу повернув до стайні бога вітру, як тільки Борей зліз.

         Батьки були вдома, та не самі:

        - Синку, ти вдома! - Мара підбігла обіймати сина, якого вже давно не бачила.