22. Дагда.

              Колодязь був дуже вузький, тож спускатися канатом, довелося Борею самому. Друзі вирішили, що рослини, які узяла Райхон занадто велетенські для колодязя, тож канат Кейти стався у пригоді.

             Коли Борей спустився до низу, Дагда радів, хоча рухатися він не міг:

            - Скоріш, зніми цей амулет, він мене сковує.

           - Як я вас бачив уві сні? Як я дізнався де ви? – питав Борей, знімаючи амулет, та ховаючи його до свого мішку.

          - Напевно ти маєш здатність спілкуватися з тваринами, і твій дар росте, ось, - Дагда підняв з підлоги маленького, але спритного жучка, - ти був ним, і я це побачив, коли він впав сюди.

            - Ви не вибралися звідси тому, що амулет вас скував, я це розумію, - знов допитувався Борей, - але чому боги не могли вас знайти? Чому ви не передали їм звістку про себе? 

           - Бачиш це червоне каміння, з якого зроблено цей колодязь, та більшість кімнат? – спитав Дагда, не чекаючи відповіді, - Це Кришталевий Яспис – рідке каміння, крізь яке боги не бачать і не чують. Цей Яспис Морріган збирала багато тисячоліть. А потім її «герої» будували з нього ось це, ще до того як боги поснули. Він зробив жест руками, наче показував Борею колодязь, який він і так бачив.

            - То та прірва, яка йде від скелі Гарпій і до підземної річки, її зробили ви? – спитав Борей.

         - Так, я намагався зруйнувати плани Морріган, але сам потрапив у її пастку, колодязь зовсім поруч із тим місцем де я вдарив своєю палицею. Я потрапив до червоного коридору, пройшовся ним до кімнати з каміном, спалив двох клятих «героїв». Та третій все ж таки надів мені на шию цей амулет, а потім за допомогою Гарпій кинув мене у колодязь, - відповів Дагда.

          - Треба вибратися звідси, а потім вже розповідати далі, - сказав Борей, -напевно усім дуже цікаво, як Морріган вибралася з потойбіччя.

              Дагда піднявся вверх миттєво, узявши із собою Борея. Ніхто навіть не зрозумів, як. Ось вони стояли внизу, а ось вже поруч з іншими.

         - Всемогутній Батько, Морріган живе, наче ви, у вашому будинку, - Сказала Кейта, - вона відправила нас забрати звідси восьмизубу бойову палицю, яку начебто викрали. Ми її знайшли, та втрутився Бєлєнус. Він сказав, що вони з Калех вже давно підозрюють, що ви то не ви зовсім. Якась дурня виходить.

                 - Як так вийшло, що Морріган живе у вас, і на ній є печать, - спитав Борей.

                - Усім відомо, що я дуже добрий бог, напевно занадто, - почав Дагда,- коли боги прокинулися, я корив себе, що відправив колишню дружину до потойбіччя.

                - Але ж вона його богиня! – вигукнула Райхон.

             - Це так, але ж знали би ви, як там погано. Ні звірятка, ні рослинки, жахіття, якесь, - відповів Дагда, - аж згадати страшно. Тож я вирішив звільнити її, а щоб вона чого небудь не накоїла, прив’язав її до будинку печаткою. А воно ось, як вийшло.

           - Дуже дурний вчинок, як для бога, - прошепотів Тівуд, зиркнувши на Дагду очима. За що отримав, такий самий погляд від Дагди, та удар ліктем у бік від Кейти.  

                - Мені цікаво, куди подівся третій «герой» Морріган? – запитав Борей.

               - Цього я не знаю, - відповів Дагда, - потрібно вибиратися звідси, але спочатку заберемо мою палицю.

               Дагда вмить переніс усіх до кімнати з каміном. Він підняв свою восьмизубу бойову палицю, з якою за легендами пройшов крізь тисячі боїв, та міг воскресати нею мертвих. Його зовнішній вигляд змінився – з простецьки вдягнутого пухленького господаря він перетворився на воїна у латах, з шоломом на голові. Дагда підняв палицю догори і стеля вибухнула, уламки нікого не зачепили. Бог став збільшуватися до розмірів велетня, він опустив руку донизу для мандрівників. Вони стали на неї. Борей подумав, що він, наче знову той жук. Дагда посадив усіх на своє плече, і зробив крок у напрямку скелі «Королеви Ночі».  Гарпії почали голосно кричати і розбудили її. Дагда знов підняв свою палицю, та декілька гарпій впали на землю порохом, це змусило їх припинити галасувати.

                Жінка-птиця підвелася у повний зріст. Її одяг був схожим на лахміття, але всі подякували, що він взагалі був. Вона розправила крила і стала просити дуже голосно:

               - Припини, не вбивай їх! Я зроблю все, що скажеш, тільки не чіпай нас. Гарпії не полишають Земель Безлюддя, ми не літаємо у володіння людей. До планів Морріган ми теж не причетні.

                - Тож присягни мені! – голос Дагди звучав так голосно, що у друзів позакладало у вухах.

            - Присягаю, і клянусь богами, яким моляться ці смертні, що не обманюю тебе! – «Королева Ночі» стала на одне коліно і схилила голову.

               - Добре, - Дагда був задоволений. «Королева Ночі» підвелася і сказала:

              - Я знала, що рано чи пізно ти прийдеш, тож тримай дарунок, - і вона дістала лапою з гнізда якісь кістки із залишками плоті, і шпурнула їх до ніг Дагди:

               - Що це? Точніше хто це? – запитав Дагда.

              - Це той хто полонив тебе, я все чую, що відбувається на цьому острові, - відповіла «Королева Ночі».