18. Льодовий коридор.

                Пройшовши коридором, Борей, Сет, Тівуд, Кейта та Райхон, вийшли на невеликий оглядовий майданчик. Це була платформа, яка обривалася наче недобудований міст. Підлога була дуже далеко внизу. По ній повзали якісь створіння, схожі на безформні плями чорного кольору. Вони хаотично та дуже повільно переміщувалися по підлозі. На протилежній стіні можна було розгледіти двері, які розміщувалися трохи вище підлоги метрів на три:

                  - Це поглиначі, - сказала Райхон, - вони падальники, зазвичай ці створіння усім своїм тілом окутують померлих, чи то тварина чи людина , не має значення, і розчиняють за допомогою слизу, який вони виділяють усією поверхнею.

                   - А ще, цей слиз паралізує, якщо вони довго не їли, то можуть вполювати живу здобич, повільнішу за них. Не хотілося би впасти донизу, та грати з ними в гру хто швидше втомиться, - додав Сет.

                  - Двері за нами зачинилася самі, - сказав Борей, - тут теж написи:

«Вода – тече,

Рослина – росте,

Пісок – не дає ковзати»

                  - І що воно значить? – спитав Тівуд.

                 - Праворуч від дверей є прямокутний камінець з намальованою краплею, і щілина далі, - побачив Сет.

                 - Це робота для мене, - відповів Борей, - вода яку треба буде заморозити, поховав поглиначів, та піднявши підлогу до дверей. Це «вода тече».

Кейта, подивись на краю платформи. Там повинно щось рости, нам треба буде, якось спуститися до низу.

                 - Тут стирчить декілька ліан, я зрозуміла, - відповіла Кейта.

                 - Зачекай, - сказала Райхон, - після того, як усе змерзне.

                Борей натиснув на камінь з намальованою краплею, із щілини міцним потоком хлинула вода. Коли вона дійшла до рівня дверей, Борей натиснув на знак краплі ще раз. Вода припинила текти. Потім Борей став студити воду, вона покривалася кригою, аж поки нарешті не промерзла до міцного льоду.

              Кейта підійшла з Райхон до краю і вони почали вирощувати ліани. Вони дуже швидко росли, їх товсті стовбури деревеніли, і здавалося, ніби дівчата побудували міст. Тівуд швидко спустився до низу і гепнувся на живіт:

             - Стійте, занадто слизько, - сказав лежачи він, - тут є резервуар з піском, він одразу під тим місцем де ви стоїте.  Хлопець витягнув руки та посипав все навколо за допомогою вихору.

            Коли всі стояли на льоду, двері, що вели далі, все ще були замкнуті. Борей підійшов ближче, та побачив ще одну плиту, схожу на ту, що була зверху, але вже без малюнка. Просто натиснувши на неї, двері відчинилися.

                  Попереду був довгий льодовий коридор. Коли двері за мандрівниками зачинилися, Борей знов прочитав новий напис, який був дуже короткий і простий:

                 - «Тримай холод» і це все? – здивувався хлопець.

                 - Це може значити взагалі, що завгодно, - сказав Сет. Вони пройшли вперед. Коридор був дуже довгим та широким, наче хтось продовбав прохід у скелі. Все навкруги було покрито кригою, і на відміну від інших кімнат, здавалося що це не кімната, а довжелезна печера. Зверху і знизу стирчали крижані бурульки, у деяких місцях вони зливалися у льодові колони. Світла тут було дуже багато, хоча і не зрозуміло звідки воно йшло, здавалося світився сам лід. Чим далі вони проходили, тим колон ставало все більше, аж поки Тівуд не побачив:

                - Дивіться! Що це таке? Це якась тварина? – у колоні замерзло щось, що віддалено нагадувало невелику людину, на зріст. У створіння були ноги і руки, голова дивної форми, ніби її сплюснули, уся покрита пухирями, як і тіло. Трохи далі, застигло щось інше, вже з хвостом, як у риби. Ще далі - щось, з якимись ластами замість рук.  Майже у кожній колоні було вмерзле щось дивне та чудернацьке.

                  - Дуже дивний коридор, наче виставка химер, - сказав Борей.

                 - Це фомори, - сказала Райхон, - ті давні створіння, яких перемогли боги.

                 - Напевно залишки, - сказав Тівуд, - Аквілон казав, що їх загнали до потойбіччя. Він підійшов до однієї з колон і доторкнувся рукою. Колона стала танути.

                  - Не торкайся! – вигукнув Борей, миттєво заморожуючи стовп.

                 - Чомусь наше дихання і дотик, розтоплюють цей лід набагато скоріше за звичайний, - зауважив Сет.

                 - Треба йти швидше, зберіться біля мене, - Борей почав холодити повітря поруч із собою, - буде холодно, але безпечно.

                 Друзі йшли дуже швидко, але все одно змерзли, доки дійшли до наступної двері. На ній теж була прямокутна пластина зі знаком сніжинки. Борей дмухнув холодом на символ, доки він не вкрився кригою та інієм. Двері відчинилися. Пройшовши усередину всі побачили велетенську восьмизубу бойову палицю, яка просто лежала на підлозі, займаючи майже пів кімнати.