17. Землі Безлюддя.

              Наступного ранку Аквілон давав настанови Кейті, Райхон, Тівуду, Борею та Сету:

             - Вам треба буде бути дуже обережними, - почав він, - Землі Безлюддя це острів на захід від Сендтії, коні висадять вас на узбережжі, відразу, як почуєте землю під ногами відстрибуйте убік.

           - Звідки? Куди відстрибувати? – не розумів Тівуд.

           - Та куди небудь, якщо бог тобі каже відстрибуй, то відстрибуй, зорієнтуємося на місці, - відповіла йому Райхон, - коли будемо підлітати одразу будемо шукати укриття, питання лише навіщо?

             - Перед вами буде височенна скеля, навкруги неї будуть витися Гарпії, а на самій скелі спить та, яку називають «Королева ночі». Зробіть так, щоб вона й далі спала, - продовжував Аквілон, - якщо Гарпії піднімуть галас, вона прокинеться. Далі шукайте написи, це все, що я знаю. Ходімо до стайні.

            Такі слова трохи налякали усіх, але, як кажуть – очі бояться, а руки роблять. Мандрівники пішли до стайні.

            Стайня була казковою, простора, чиста, наче кімната. На відміну від звичайних стайнь, тут у повітрі приємно пахло сіном. У стійлах стояли величні, крупні тварини чорного кольору, з крилами, схожими на крила воронів. Від них ніби віяло силою та здоров’ям.

             - Борей, доторкнись до його лоба, - сказав Аквілон, - тоді ти зможеш їх розуміти. Тільки ці коні знають, як добратися до Земель Безлюддя, на щастя в мене їх десять.

              - Чому саме десять? – спитав Тівуд

              - Тому, що їх залишилося лише десять, після війни з фоморами, коли фоморів загнали до потойбіччя. Доречи, десь у глибинних печерах Земель Безлюддя прохід до потойбіччя, сподіваюсь так глибоко вам йти не треба, - відповів Аквілон.

               Борей торкнувся лоба тварини, і подумки привітався: «Добридень, друже». У відповідь він отримав: «Знов треба провести безумців в останній шлях». Борей посміхнувся.

              - Він тобі щось сказав? – спитала Кейта.

              - Тобі це не сподобається, - відповів Борей.

              - Тримай, - Аквілон, дав Борею свисток на мотузці, щоб вдягнути його на шию, - це, щоб призвати їх, коли ви будете відправлятися назад. «Якщо ви будете відправлятися назад», почув Борей у себе в голові. «Ти рано зневірився, друже» - відповів Борей своєму коню.

                Коней вивели зі стайні, та запрягли. Усі подякували Аквілону, Кейта навіть обійняла його, а Райхон поцілувала у щоку. Усі сіли верхи, та почався політ. Коли коні відірвалися від землі було дуже страшно, але за декілька хвилин, всі були в захваті. Коні мчали зі швидкістю вітра. 

***

                    Вже на підльоті до острова Земель Безлюддя Райхон побачила скелю з Гарпіями, узбережжя, зліва поле квітів тіньоцвіта, а праворуч скелю, за якою можна сховатися. Тільки но коні підлетіли, мандрівники сплигнули на землю. Коні одразу повернули до стайні не затримуючись. Борей стояв посередині, ліворуч від нього Кейта, а праворуч Тівуд, за ним Сет. Райхон сплигнула поруч із Кейтою.

                   - Обережно, Райхон! - викрикнув Сет. Всі побачили, як на Райхон несеться Гарпія, яка чомусь була так далеко від інших. Райхон побачила  металеву палицю ще здалеку, вона лежала на піску. Схопивши спис, саме ним виявилася палиця, вона направила його на Гарпію. Птахо-діва налетіла на спис за інерцією. Поштовх був таким сильним, що Райхон впала на спину, але Тівуд відкинув Гарпію вітром, не даючи їй впасти на Райхон.

                    - Праворуч скеля, швидко за неї, - піднімаючись, вигукнула Райхон.

                   Коли усі були у відносній безпеці за скелею Кейта сказала:

                  - Добре що вона не встигла підняти галас.

                  - Я все це бачив, коли був дитиною, - сказав Борей, - тільки все було трохи інакше. Ми стояли втрьох на узбережжі: Кейта, я та Тівуд. Попереду літали Гарпії.

                  - Ми трохи все змінили своєю появою, - відповів Сет.

                  - Я знаю, що треба робити далі, - сказав Борей, - тепер я розумію, що я робив всі ці п’ять років. Скеля за якою ховалися мандрівники уся була увита плющем.

                   - Кейта, зроби так, щоб він пожух, - сказав Борей. Кейта направила руки на плющ, її долоні почали світитися жовтим світлом - листя почало сохнути, та опадати. На стіні всі побачили написи:

                   - Я вже бачив таке! – вигукнув Тівуд

                  - Де? – спитала Кейта

                  - Колись у дитинстві я зустрів Бєлєнуса у руїнах його колишнього храму, усі стіни кімнати з вівтарем були вкриті такими написами, - відповів Тівуд, - але я не знаю цієї мови.

                  - Я не знаю, як вона зветься, але можу її читати, - сказав Борей, - тут написано:

« Спис прохід відчинить,

А пісок підкаже символ,

Стій на сонці і не сходь, аж доки не поцілиш»

                       - Спис у нас є, - Райхон віддала Борею зброю, якою вона вбила Гарпію.

                      - Дай но сюди, - Сет забрав спис у Борея. Він підійшов до того місця де стояв, праворуч від напису, і розгорнув чоботом траву. У тому місці був круглий отвір. Сет встромив списа в отвір і почав тягнути на себе:

                      - Тівуд, допоможи, ґрунту надто багато. Тівуд зірвав вітром частину ґрунту і увесь механізм стало видно повністю. Сет легко потягнув на себе спис, як важіль.  Частина скелі, на якій були написи почала від’їжджати убік, відчиняючи вхід. Тівуд та Кейта увійшли всередину. Сет витягнув списа і вхід почав закриватися.   

                      - Агов, що будемо робити? Заберемо спис із собою, та закриємо вхід, або залишимо його відчиненим? – спитав Сет.