15 Богиня річки Бойн.

                Коли Дагда закінчив розповідати, про те що треба буде зробити обранцям всі мовчали. Тиша настала, ще тоді коли він тільки почав розповідь. Кейта сиділа бліда, Райхон намагалася відібрати у Сета фляжку зі спиртом, яку він узяв на випадок поранення, Борей сидів, дивлячись в одне місце, десь глибоко у своїх думках, а Тівуд сказав:

                - Це неможливо! Це взагалі неможливо!

                - Ви зможете, це не так важко зробити, усе що вам потрібно в вас вже є, залишилося лише нарвати яблук з мого саду, та моркви, - розсміявся Дагда, - Ви дійсно вважаєте, що вас було обрано саме так: льодовий, вітряний та рослинна? Ні, якостями героїв минулого, вас наділили вже потім, окрім Кейти. Тівуд дуже хоробрий, Кейта – чуйна, а Борей, як каже Калех – «мій хлопчик, завжди, щось вигадає». Тож уперед, рушайте!

                  - Ні, це неможливо! – знов вигукнув Тівуд.

                  - Ні, можливо, я вже знаю, як ми це зробимо, - підняв голову Борей, - Дагда, я прошу, перед тим як ми вирушимо, зіграй нам на арфі мотив бадьорості.

***

                   Щоб дістатися земель Безлюддя, які знаходяться десь в океані, потрібно було піти до Стайні Бога Вітру, на честь якого назвали Борея. Справа була в тому, що Стайні, звісно ж за легендою, знаходились десь високо у горах Трії, там де водоспад богині річки Бойн перетинається з Межигір’ям Вічного Відлуння, яке ніколи ніхто не перетинав:

                    - Борей, а ти знаєш, що за легендою, ці коні народилися від бога вітру, якого теж звали Борей, який обернувся на коня, та кращих кобилиць якогось царя?  – спитав Тівуд, з надією смутити хлопця, не тільки ж йому одному червоніти, але Борей навіть бровами не повів, і відповів спокійно:

                     - Дурня якась, бога вітру звуть Аквілон, так сказав Дагда. Сподіваюсь, що ти йому не розповіси цю легенду, бо коней він нам не позичить. Усі розреготалися.

                    - Де ти взагалі таке прочитав? – спитав Борей.

                    - Звісно у Бібліотеці  Червоного Піску! Я нічого не вигадав! Така легенда дійсно існує, - відповів Тівуд, незадоволений тим, що його план не вдався. Усіх інших дуже веселило намагання Тівуда виглядати кращим за Борея в очах Кейти. Хлопця дуже нервувало, що саме Борей знайшов вихід, як перетнути Межигір’я Вічного Відлуння.

                   - Ми ж не казали, що не віримо тобі, - сказав Сет і спробував змінити тему, - добре, що нам йти далеко не треба, бо ці мішки з яблуками та морквою дуже важкі. Кожен з хлопців ніс по мішку, бо так теж сказав Дагда. Вони мали передати їх Аквілону. Йти дійсно було недалеко - річка богині Бойн текла зовсім поруч із землею Дагди, потрібно було просто піднятися на невелику гору, що мандрівники і зробили.

                        На берегу сиділа жінка з чорним довгим волоссям, кінці, якого плавали у річці. Волосся було хвилясте, наче легенькі хвилі на воді. Ця річка не мала назви, вона текла через усю Трію, створювала безліч струмків, декілька водоспадів, у тому числі і Водоспад Бажань, у деяких місцях вона була дуже широкою, а десь закінчувалася озерами. Ця річка живила усю Трію, тож богиню Бойн шанували усі мешканці.

                        Жінка мала дивовижно великі блакитні очі, та гарні червоні губи. Шкіра її була занадто біла, ніби вона дуже рідко з’являється на сонці. Вона нагадувала русалку.

                        - Добридень, - розгубилася Кейта.

                        - Добридень, - відповіла жінка, - ви ідете від Дагди? Як він?

                        - Напевно добре, - відповіла Кейта, - ви його подруга?

                        - Так, подруга, - і жінка опустила очі, - мене звати Бойн. Кейті здалося, що жінка дуже сумна.

                        - Ви та сама богиня річки Бойн, кохана Дагди? – спитала Райхон.

                        - Кохана?! Скоріш коханка, - відповіла Бойн, і знов засумувала, - так я богиня цієї річки. Кейта подумала, що Бойн сумує саме по Дагді, тож вирішила спитати:

                        - А чому ви не разом? Усі витріщили на Кейту очі. А Тівуд штовхнув її і прошепотів:

                        - Я звичайно розумію, що ти росла у лісі, але ти не думаєш, що таке питати навіть мені соромно. Це ж особисте. Обличчя Кейти було дуже серйозне, щось підказувало їй, що вона повинна спитати, вона подивилася на Тівуда і відповіла:

                        - А раптом ми можемо допомогти? – їй чомусь було дуже шкода Бойн, вона не знала чому, але вже майже почала плакати.

                       - Все добре, ми не можемо бути разом, напевно. Я, як богиня річки маю бути завжди поруч з нею, тож я не можу відходити кудись звідси. А Дагда -він гарний господар. Колись, дуже давно, він возив свою палицю на колесі, і таким чином прокладав русло для моєї річки. Коли боги поснули, минули роки, ландшафт змінився. Відтоді, як п’ять років тому плин магії відновився, я не бачила Дагду.

                       - То підіть і побалакайте із ним! – не витримав Тівуд, - Борей допоможи мені, бо Кейта зараз розридається. Бойн, скажіть, а ви контролюєте потік річки? Чи досить води для ще одного кола?

                      - Так, звісно, я все ж таки богиня, води дуже багато, - відповіла Бойн. Тівуд витягнув руки, та почав робити величезну щілину у землі, починаючи від річки і вниз з гори до того місця, звідки вони прийшли.

                     - Тівуд, а чим допомогти? – спитав Борей

                     - Зроби мені звідси льодову гірку, і потримай мій мішок з морквою, -  Тівуд посміхнувся своєю широкою усмішкою. Борей зробив каток з льоду, прямо у новому руслі, яке зробив Тівуд. Хлопець стрибнув на нього і швидко з’їхав до низу.  

                    - Оце божевільний, - посміхнувся Борей. Зверху Сет, Борей, Райхон, Кейта і Бойн бачили, як Тівуд продовжує робити русло навколо домівки Дагди, та повертає це коло у існуюче русло знову. Мандрівникам, довелося чекати доки Тівуд підійметься знов на гору, добре, що Дагда додав їм бадьорості своєю арфою.