13. Хатинка у горах.

                     Наступного ранку, як тільки розвиднілося, мандрівники вирушили на пошуки «хлопця крижаного». Коней довелося залишити в Хартстоуні у стайні товариша Сільвана, бо підйом у гори це завдання саме по собі важке, а у негоду взагалі стає майже неможливим. Погода була жахлива, як тільки подорожні перетнули Айсійські Ворота, ніби потрапили до іншої країни. Завірюха, сніжні насипи та холод оточили їх.

                    Закутані у хутра Сет, Тівуд, Кейта та Райхон крок за кроком долали відстань. Вони вирішили дійти до будь якого поселення, яке зустрінуть на шляху, піднімаючись вгору, і вже там дізнатися у місцевих людей що небудь про «стару із рогами», яка «випасає оленів».

                    Вони йшли вже кілька годин, а поселення все не було. І ось попереду Кейта побачила фігуру із оленячими рогами у балахоні. Негода вмить зникла і стало дуже тихо. Вона повернулась до інших і побачила, що поруч Тівуд, теж здивовано дивиться вперед, а Райхон і Сет стоять, ніби жуки у янтарі. Дві величезні криштальні глиби льоду, прозорі як скло, прямокутної форми, і в них застигли дві людини:

                     - Тівуд, що з ними, вони хоч живі? – занервувала Кейта, - що тут відбувається.

                     - Все добре, дівчина, з ними все буде гаразд, коли я піду, - відповіла дивна стара, якось опинившись прямо перед обличчям Кейти.

                     - Вони не повинній йти з вами, - сказала стара кивнувши на льодові глиби Сета та Райхон.

                     - Трохи вище буде поселення, спитайте там, де живе Ерон та Мара, та йдіть до них з ночівлею. До зустрічі, - і вона зникла так же швидко і раптово, як і з’явилася.

                     Лише погода залишилася тихою та спокійною. Глиби льоду миттєво осипались дрібними сніжинками. Сет та Райхон стояли у заметах, глянули один на одного, наче нічого й не було:

                     - Якось погода раптово змінилася, - сказала Райхон

                    - А мені здалося на мить, що попереду хтось є, - сказав Сет.

                    - Там дійсно була та, кого ми шукали, вона сказала, що ми повинні йти тільки вдвох з Кейтою, і здається ми тепер знаємо куди нам треба, - сказав Тівуд.

                    - Я повинен йти з вами, - тихо сказав Сет, - це моє завдання.

                    - Я теж не можу покинути Кейту, Адріада Мейлія, хоч і недолюблює, але розраховує на мене, - погодилася Райхон.

                     - Ходімо далі, а там вже вирішимо, що робити, - сказав Тівуд, та пішов уперед.

***

                      Трохи вище, дійсно, знаходилося поселення. Дійшовши до нього,  мандрівники дізналися де живуть Мара та Ерон і пішли до них, як і наказала стара. Побачивши хатинку, яка була вище та окремо від усіх, подорожні направилися туди. Біля дверей на них чекав хлопець у легкому білому одязі. Він стояв босий на снігу, так спокійно, ніби навколо нього тропічний пляж. Його довге чорне волосся розвівав вітер, а крижані очі дивилися на гостів.

                     - Добрий вечір, мене звати Борей, я на вас чекав, - назвав себе хлопець, - проходьте у дім. Він посміхнувся і відчинив двері, пропускаючи усіх гостей вперед. Мара, знаючи від Борея про гостів, вже готувала їм вечерю, та гріла воду. Про всі ці п’ять років тренувань у Калех, і про те, що Борею доведеться піти з тими, хто до них сьогодні прийде, Ерон та Мара теж знали. Вони, ще з народження Борея, знали, що йому уготована якась важлива справа, і тільки з сумом чекали того дня. Дня коли він їх покине, лише сподіваючись, що не назавжди.

                     В домі, як завжди, було дуже тепло і затишно. Аромат вечері стояв у повітрі.

                    - Мене звати Кейта, я «червона діва», принаймні так каже Тівуд, - назвала себе Кейта.

                    - Я Тівуд, це Сет і Райхон – їх відправили спостерігати за нами, допомагати, як супровід.

                    - Тівуд – означає пісок. Ти той хто підіймає пісок, тож ти та Кейта обрані, - наче міркував вголос Борей, - Сету і Райхон не треба йти з нами.

                    - Я повинен, правителі Айссендтрії відрядили мене спостерігачем, я не можу повернутися, - відповів Сет.  

                    - Ви можете загинути даремно, - сказав Борей.

                    - Ми мусимо йти, - сказала Райхон, - я не покину Кейту, тим паче я дуже мало вас знаю, щоб довіряти двом чоловікам.

                    - Тоді ми підемо до неї і станемо просити, - сказав Борей, щось, що розумів тільки він.  

***

                     Зранку, відпочивши, вже в п’ятьох, Тівуд, Сет, Борей, Кейта та Райхон піднімалися до хатинки Калех. Високо в горах, хатинка, навкруги якої паслися олені, не дуже дивувала мандрівників, вона була досить звичайною. Спокійні тварини теж нікого не дивували.

                      У домі на них чекала жінка. Господиня, виглядала так само, як і усе навкруги - звичайно:

                     - А як же «стара із рогами»? – спитав Тівуд. Кейта пнула його у бік.

                     - Можу бути і нею, - сказала Калех, обернувшись на стару бабцю з оленячими рогами, - мене звати Калех. Райхон та Сет розкривши рота дивилися на богиню.

                     - Я казала, що вам не можна йти з ними, мій хлопчик, теж попереджав вас, - сказала Калех дивлячись на них.

                     - Ми не можемо не піти, ми повинні, - сказав Сет за них с Райхон разом.

                    - Вони не всемогутні, - Калех показала жестом на Кейту, Борея та Тівуда, - а боги теж не можуть втручатися і змінювати долю. Вона залежить тільки від вас, ви самі обираєте свій шлях із багатьох можливих. Якщо ви підете із ними, то дуже багато шляхів приведуть вас до передчасної смерті.

                     - Хіба ви вже не втрутилися? – спитав Тівуд

                    - Ні, ми лише обрали вас і пропонуємо вам шляхи, а ви самі їх обираєте, - відповіла Калех.