8. Допомога.

                 Борей зовні пішов у батька – статний, міцний парубок, дуже кремезний, з довгим чорним волоссям. Хлопець вважав, що у його волоссі його сила, пам’ять того, що минуло, та було до нього. Калех сказала, що це не так і він помиляється, але Борей все одно його не обрізав.

                           Щодня, протягом цих 5ти років Борей приходив до Калех навчатися керувати видіннями та своїм холодом і багато чому навчився. Він сидів за столом у хатинці старої, та дивився із заплющеними очима. Хлопець спостерігав за іншими. Тепер він знав, про пророцтва, про книгу, про Кейту, про Тівуда, знав куди той іде, а головне знав ким є вони втрьох, та кожен окремо. Сьогодні він бачив видіння, як люди у сірому одязі нападуть на Тівуда, як схоплять його на межі Сендтії та Трії, тоді коли Сет його покине, та піде до Хартстоуну з посланнями від старця червоної бібліотеки.  

                       - Калех, йому потрібна допомога, сірі люди його схоплять! - голосно сказав Борей

                      - Ти знаєш що робити, мій хлопчик, - спокійно промовила Калех, - поспішай, в тебе небагато часу.

                      - Я знаю, але я не можу ворогів закидати тілами друзів, повинен бути інший вихід, - міркував Борей

                     - За все треба платити, мій хлопчик, - продовжувала Калех, - у всього є ціна: якщо хочеш врятувати чиєсь життя, інколи за нього доведеться віддати інше.

                    - У всього є ціна, але жертва теж має різну ціну, я хочу заплатити якнайменше, - відповів хлопець і вийшов надвір.

                     За декілька хвилин перед хатиною Борей підняв стовп снігу. Він був спочатку вертикальним, а потім всі сніжинки розлетілись, наче насіння кульбабки. Вони несли послання маленьким друзям Борея. Хлопець став на одне коліно і до нього підбіг крупний сірий вовк, він сів навпроти. Борей поклав на нього руку, та подумки сказав - «Потрібна допомога». «Ми зробимо, кажи що треба, друже» - Борей почув відповідь.

                        Вовки це єдині тварини, які розповсюдженні по всій Айссендтрії. Вожак підняв голову і почав протяжно вити, його гучний вий підхопили інші вовки. Хвиля вовчого вию ширилася від  зграї до зграї, аж поки не дійшла до тропічного лісу Трії, який знаходився на півдні. Від зграї відійшов один вовк і побіг до гепардів, припавши на живіт та схиливши голову він щось проскавучав, ніби просив допомогти. Найшвидші тварини лісу гепарди зірвались з місця, наче стріла з лука. Вони прямували до Сендтії.

***

                      Найважча частина шляху вже була пройдена, десь далеко вже майоріло зеленим. Тівуд та Сет майже дійшли до межі між Сендтією та Трією.

                    - Сет, ти казав, що не підеш зі мною до Трії, але як же ти будеш повертатися самотужки, шлях був важким навіть для нас двох? – запитав Тівуд

                    -  Я піду до Хартстоуну межею, там виконаю усі завдання Сандура, а потім вже іншими пустелями вирушу додому. Шлях набагато довший, але безпечний, - відповів Сет. Раптом біля них дуже швидко пробігли шість гепардів.

                   - Напевно сонце припекло, лише сухе м’ясо та вода протягом усієї подорожі дуже погано вплинули на мене, - сказав Тівуд.

                      - Ні я теж це бачив, вони бігли з Трії, але навіщо?! – спитав Сет. Хлопці майже дійшли до межі, тож про цю дивину вони більше не думали.

***

                      Тварини добігли до людей у сірому одязі і пробігли повз них, аж до найближчої воронки піску, який засмоктувало вниз. Вони почали бігати колами і результат був миттєвим. Акпір вистрибнув зі своєї схованки і почав переслідувати найближчого до нього гепарда. Акпіри не були тими тваринами, які мали розум, вони керувались лише одним почуттям – почуттям голоду. Тварини розгорнули величезного скорпіона-багатоніжку до сірих людей і повели. У цей час Акпір плеснув отрутою у дальнього гепарда, той жалібно заскавчав, як кішка і впав лишившись життя. Борей відчув його біль, але справа ще не була скінчена. Дійшовши до сірих людей Акпір звернув свою увагу на них. Зав’язався бій між Акпіром  та Привидами пустелі. Спливав час, такий дорогоцінний, та потрібний Тівуду. Доки в одному місці був бій у іншому спокійно прощалися два друга. Сет пішов до Хартстоуну, а Тівуд перейшов через межу і попрямував до Хандії.