4. Останнє бажання

                   14 років тому…

                   Водоспад Бажань - це дуже красиве і заворожуюче місце. Криштально чиста вода падала спокійно та помірно, а скелі з обох боків обрамляли його наче арка входу, бо це і був вхід. Прохід між двома світами – світом людей, та світом дріад, або мелій. Прохід між Лісом Дріад, що знаходився біля Хандії, та Лудусом – містом дріад.

                  Лудусом керувала Адріада Ермілісса, але всі мелії, як і люди Трії шанували бога достатку та врожаю Дагда - бога природи.

                  Адріада Ермілісса мала доньку Мейлію. Її ім’я мало значення «дика квітка», саме такий характер дівчина і мала. Мейлії було 30 років, по міркам дріад вона була майже дитиною. Зі своїми подружками Каталією та Есміною вони часто сиділи біля Водоспаду Бажань та спостерігали за життям людей, хоча яке там життя у лісі, окрім лісорубів вони нікого і не бачили, саме тому дівчата потайки втікали з Лудуса до Хандії. Там вони закутавшись у накидки ходили вулицями, та спостерігали за парами закоханих. Кохання – що ще може зацікавити молодих дівчат.

                       Інколи вони втікали до наступного міста з Хандії. Подружки просили мандруючих купців взяти їх з собою, назад вони повертались так само. Дехто з купців подорожував разом з родинами, тоді дівчата могли тішити себе, спостерігаючи за тим, як грають діти, та милуються чоловік з дружиною. А потім, вже в Лудусі, знов сідали біля Водоспаду Бажань, та дивлячись на ліс,    обговорювали побачене, ділилися враженнями:

                     - Ви бачили яка щаслива у них родина, вони так кохають один одного, - казала Каталія.

                     - Таке дивне це кохання, люди обирають собі пару, створюють сім’ї, зовсім не так як у нас, - казала Мейлія

                    - У нас нема чоловіків, ми беремо насіння головного дерева, а потім несемо у «колиску життя» садимо там, а дріади-повитухи вирощують дівчат за допомогою магії, - сказала Есміна

                    - Старі дріади казали, що колись світи людей та дріад існували невід’ємно один від одного… Деякі з них навіть кохали чоловіків, - пошепки додала Каталія, - ходили чутки, що в деяких з них навіть спільні діти були, народжені, як у людей.

                     - Цього не може бути! Це ж заборонено! – вигукнула Есміна – мені здається, що ці теми навіть обговорювати не варто. Вона підвелася і пішла. Так подруг залишилося тільки двоє.  Есміна більше не тікала з Мейлією та Каталією, а дівчата так само спостерігали за людьми.

***

                     Крізь дзеркально-чистий Водоспад Бажань дівчата часто бачили одного дуже гарного чоловіка. Високого, чорнявого з темними очима. Він дуже подобався Мейлії, і одного разу вона наважилась заговорити з ним. Вона просто пірнула до річки людей, а Каталія залишилася шокована зухвалістю «дикої квітки».

                 Мейлія винирнула з під води, майже біля чоловіка, він остовпів:

                 - Ви русалка? – запитав чоловік. Мейлія розсміялася і відповіла:

                 - Ні я дріада, мене звати Мейлія, я з Лудуса, а як звати Вас?

                 - Мене звати Сільван, я тесляр з Хандії, шукаю тут потрібну деревину, - відповів чоловік, - скажіть, а що за місто таке Лудус?

                   З тих самих пір Мейлія дуже часто зустрічалась з Сільваном, вони говорили годинами поспіль, про людей та дріад, про місця, про мрії, про справи, а потім Мейлія захоплено розповідала все Каталії. Мейлія та Сільван покохали один одного, та проводили майже кожен вечір разом наодинці.

                -  Каталія, - одного разу сказала Мейлія, - здається я закохалася, це таке дивне відчуття, мені так легко поруч з Сільваном, і  одночасно важко без нього.

                - Будь обережна, Мейлія, пам’ятай, що це заборонено, - відповіла Каталія, - ось би і меня закохатися. І дівчата мріяли про щасливе майбутнє, про родину з чоловіками та дітьми, про все те, що їм було заборонено.

***

                Так пройшло літо. Мейлія завагітніла. Про свій стан вона розповіла тільки Каталії.

                 - Мейлія, нам треба тікати, - сказала Каталія, вона дуже хвилювалась, - якщо твоя мати про щось здогадається, то їй доведеться покарати тебе. Дитину віддадуть в світ людей, а ти повільно загинеш, як деревна дріада.

                   - Звідки ти це все знаєш? – запитала Мейлія

                   - Я питала в старих про покарання, вони розповіли, - відповіла подруга, - якщо ми залишимось в Лудусі хтось може дізнатися.

                   - Ми не можемо втекти, не з Лудуса не в світ людей, - сказала Мейлія, - жити там разом з Сільваном це лише мої мрії, я наступна Адріада, я не можу покинути все. Можливо, через те, що я наступниця і покарання буде іншим?

                 - Але навіщо так ризикувати? – спитала Каталія

                 - Хіба в нас є інший вихід? – у відповідь запитала Мейлія

                 - Я думаю є. Інший вихід є завжди, яким би важким він не був, - сказала Каталія, - ми будемо приховувати це, аж поки не прийде час народжувати. Тоді ми підемо в світ людей і ти народиш там. Дитину ми залишимо Сільвану, а самі повернемося сюди. Ти будеш навіщати їх, так часто, як захочеш, бо твоя мати дуже зайнята справами, аж поки не станеш Адріадою.

                - Це чудовий план, Каталія! – зраділа Мейлія, але важкість на душі нікуди не зникла.

***

                  Через 9 місяців Мейлія почала народжувати, та сталося не так, як вони з Каталією задумали. Пологи почалися раніше і народжувати довелось у Лудусі, заховавшись подалі від сторонніх очей, настільки далеко, наскільки можливо було зайти непоміченими. А ось вже після пологів, нести новонароджене немовля з міста до Водоспаду Бажань непомітно, вдалося не дуже.