1. Хартстоун. Палац Триєдності.

             Столицею Айссендтрії було місто Хартстоун. Таку назву воно отримало за форму мура, яким відсторонилося від інших трьох країв – воно мало форму серця. Хартстоун і справді був кам’яним серцем країни – територіально розташувавшись у самісінькому центрі. Місто було найбільшим та найгустіше населеним у всій країні. Люди, наче мурахи, бігали по ньому у справах і вдень і вночі, всюди, окрім Палацу Триєдності. Окрім того, що саме місто було огороджене муром, другий мур, вже меншій захищав палац.  Палац у якому панували три королі та три королеви, по парі від кожної частини країни.

                    Три краї сходилися в одному місці, тому цікавою особливістю було те, що кожна частина  охоронялася тим краєм, до якої територіально належала. Тобто частина міста, яка переходила з Трії охоронялася Листяною Армією , Айсії – Крижаними Воїнами, а Сендтію  - Асасінами Кривавого Піску. 

***  

                   У Палаці Триєдності всі гомоніли з самого ранку. Гінці з усіх куточків світу сьогодні стікалися мов струмки у річку. І у кожного були майже однакові новини – шокуючі, небувалі, неймовірні. Сталося те, чого не було вже бага то багато років до Айссендтрії повернулася магія. Вам не почулося – МАГІЯ, те про що люди країни читали лише у дитячих казках та легендах. Здавалося в одну мить все неймовірне що було в світі стало реальним, але люди до такого були не готові.

                    Вже майже пів дня королі та королеви країни вирішували що з цим робити. Як можна вирішити те, чого не має бути, чого ніколи не було? Що робити з тим чого ти ніколи не бачив? Що робити з тими, про кого ти читав лише у стародавніх легендах з занепалих книжок та й навіть не уявляєш, як вони виглядають? На ці та багато інших питань повинні були відповісти правителі.

                      У просторій Залі Порад за круглим столом сиділа дуже тендітна, наче крихка, дівчина з довгим білим волоссям та крижаними блакитними очима – королева Айсії Аарен. Поруч з нею стояв кремезний темноволосий чоловік з довгою бородою – король Трії Антар. Біля вікна поодаль стояв дуже величезний чолов’яга, наче зроблений з червоного каміння – король Сендтії Азра, поруч з ним стояла королева Сендтії Айгум, обидва волосся не мали. Оіхана – королева Трії, нервово ходила по залу туди сюди. Вона була брюнеткою, міцної статури, зовсім не схожою на жінок Трії. Біля Аарен сидів Міажар – король Айсії, витончений, наче ельф, білявий, з холодною красою.

                         - Оіхано, досить так нервувати, ти вже добігла би до того лісу, та повернулася назад! Клятий ліс! – вигукнув Антар, стоячи на місці біля вікна. З його тону було зрозуміло, що він й сам нервує. Оіхана сіла біля Аарен.

                         - Ми знаємо лише те, що в Трії, Ліс Дріад знов існує. І це факт. Багато людей вже бачили мелій, а біля Хандії з’явилися дріади ясеневого лісу, - спокійно перелічив те, що їм відомо Міажар, - можливо все не так жахливо, як ми думаємо?

                         - Міажаре, це не жахливо, це дивно, - сказала зазвичай мудра Айгум, - нам треба налагоджувати нові для нас зв’язки. З людьми… напевно не людьми… з істотами… з розумними істотами.

                          - Це додаткова робота, тепер окрім звичайних повсякденних рішень, ми повинні приймати нові, незвичні для нас, - тихо сказала тендітна Аарен.

                         - Це не незвичні рішення, це звичайна дипломатія, треба послати до них гінця, - сказав кремезний Азра.

                        - Нехай, до мелій ми зашлемо гінця, що ми будемо робити з БОГАМИ! – майже зірвався на крик Антар.

                        - Спочатку треба переконатися, що вони є, - сказав Міажар і розреготався.

                        - Не треба реготати, Міажар, це не жарт, хоча скажи я комусь, що ми будемо це обговорювати тиждень тому, сам би реготав, - відповів Антар і теж посміхнувся.

                         - Не бачу нічого смішного! – вигукнула Оіхана, - Це Боги, якщо вони знов керують світом, то ми нічого з ними не зможемо зробити, як би не бажали.

                        - Це правда, - сказала Айгум, - з богами ніхто нічого не в змозі зробити, тож не треба до них і йти, або когось відправляти. Боги допомагають тим кому хочуть, так само, як і псують.

                        - Отже, насамперед, треба налагодити зв’язки з меліями, - висказав спільне рішення Міажар, - чи є хтось проти?

                      Усі разом всі вигукнули – ні, але глибоко в душі декілька людей хотіли сказати так. Вони так і залишили свою думку при собі. Про те, що в Асасинів Кривавого Піску знов почали прокидатися сили Азра з Айгум вирішили не говорити нікому.  Вони знали більше, ніж всі інші, але мовчання золото.