0.2. Кейта. Трія.

                 Якщо їхати від Айсії у південно-східному напрямку, то обов’язково потрапиш до Трії. Гори тут міняються на ліси, і чим глибше зайдеш, тим густіші, а вічні сніги та морози на гарну теплу погоду, яка притаманна таким плодючим землям, саме якою Трія і була. На відміну від краю гір та льоду, яким опікувалась Калех,  тут панував Дагда. Бог родючості, та достатку, покровитель друїдів, дріад, та мелій. Не дивно, що у мешканців цих місць завжди були гарні врожаї. Лагідна погода не занадто спекотна, та в міру дощова сприяли добробуту та процвітанню мешканців.

                   Вся робота мешканців була пов’язана з землею та деревом. Якщо в Айсії були найкращі рудокопи, мисливці та слідопити, то Трію прославляли найкращі теслярі, дроворуби та землероби. Кожен з трьох країв Айссендтрії був багатим, та приносив неймовірні прибутки.

***

                 У селищі яке звалось Хандія (Handia) хатинки будувались трохи вище за рівень землі на товстих палях, які робили із вікових стовбурів ясеневих дерев. Листовий ліс з ясенів, дубів, та кленів майже поглинув поселення, тому нестатку у деревині тут не було.

                Поміж інших будиночків найгарнішим був звісно будинок майстра-тесляра. Таких  різних візерунків ви не побачили б навіть у Хартстоуні – столиці Айссендтрії. Увесь дім був прикрашен силуетами лісових дріад та фей.

                  Майстр-тесляр на ім’я Сільван тут мешкав зі своєю маленькою невсидючою донечкою Кейтою. Зазвичай темноволосі, темноокі трійці, яким і був Сільван дуже відрізнялись від маленької зеленоокої Кейти. ЇЇ довге вогняно-червоне волосся струменіло, наче річка, вона заплітала його в косу.

                  Дружини у Сільвана не було, а матері Кейта не знала, коли вона задавала батькові питання, він відмовчувався і ставав похмурим і сумним. Селом ходили чутки, що одного разу затемна майстр просто приніс звідкись немовля додому. Він сказав, що це його рідна донька, а про матір знати нікому нічого не треба, бо що ж це за матір така, яка покинула свою дитину.

Так у Хандії і повелося – коли хтось бачив граючу на вулиці Кейту, усі її жаліли, та обговорювали яка жахлива жінка, напевно, її матір.

                   Незважаючи на все це, родина тесляра, яка складалася з усього двох людей була дуже щаслива. У їхньому домі завжди лунав сміх та царювала радість. Вечорами Сільван навчав Кейту своїй справі, сидячи у запаленого каміну, а вдень він вчив її землеробству, травознавству та тому, що дівчинка полюбляла більш за все – стрільбі з лука.

                    Кейта була дуже енергійною, рухливою, та активною дитиною. У свої 7 років вона постійно   рухалась, стрибала та бігала. Звісно це все відображалось на її зовнішньому вигляді: синці, подряпини, незначні поранення вкривали все її тіло. Тому, аби направити невгамовну енергію малечі у більш спокійну справу, Сільван почав вчити її стріляти з лука, бо сам це вмів дуже добре. Щоденні тренування, повинні були навчити дівчинку концентрації, та посидючості. Звісно, місцева вчителька Ейнлі вчила дітлахів грамоті, але це лише пів дня, а то й менше. Кожен день приносив Кейті радість тренування:

                    - Тато, тато дивись як я влучно цілю, - захоплено казала дівчинка, - колись ти візьмеш мене на полювання?

                     - Коли прийде час звісно візьму, - з посмішкою відповідав Сільван.

                     - А коли ж він прийде, той час? – нетерпляче, та здивовано питала донька.

                     - Скоро, вогник, скоро, ти підрости трошки. Може коли ти станеш дівчиною, то вже й не забажаєш стріляти з лука, бігати, лазити по деревах, та стрибати, як мавпеня.

                     - Та ти що татусю! Як цього можна не бажати, я ж це обожнюю! – відповідала дівчинка.

                      Після цих слів Сільван завжди посміхався, та мав гарний настрій на весь день, бо такі розмови траплялися в них дуже часто.

                     -Ну якщо ти така впевнена, мій любий вогник, тоді я маю для тебе сьогодні дещо особливе, - сказав Сільван, достачаючи подарунок, - ось, тримай.  Дівчинка протягла руки, а батько поклав поруч щось велике, замотане у звичайну льняну не вибілену тканину. Коли вона розв’язала нитки і розгорнула – очі дівчини запалали, майже так само, як її волосся. Це був лук, новісінький, увесь вкритий візерунками, коли Сільван тільки встиг його зробити:

                      - Оце таааак, яка красааа, - захопливо вигукувала дівчинка. А захоплюватися справді було від чого: цільний ясеневий лук був зроблений з рідкісного дерева – білого ясеня, посилений роговими пластинами, а тятива була зроблена з сухожилля. До луку додавався шкіряний колчан зі стрілами.

                        - Я буду тренуватися, ще більше і старанніше, а потім виросту і стану головою особистої охорони короля і королеви Трії у самому Хартстоуні, - дуже серйозно сказала Кейта, щільно стиснувши губи, та дивлячись на батька вологими від сліз щастя очима. А батько у відповідь пригорнув її до себе, посміхнувся і сказав: - Невже ти залишиш мене самого, та поїдеш до столиці?

                       - Звісно ні татусю! – і дівчинка розридалася у батька в обіймах, уявляючи, як залишає його старого та немічного самого.