2. Знамення з небес

    Шлях до мудреця виявився довгим і тернистим. Вони йшли через густі хащі, де сонячне світло ледь пробивалося крізь гілки дерев, а звуки природи звучали як мелодія на фоні їхніх мрій. Айсідора відчувала, як її серце стукає в такт з кожним кроком — вона була близька до розгадки таємниці, яка могла змінити все. 

— Чи знаєте ви, куди ми прямуємо? — запитала вона, зупинившись на мить, щоб перевірити карту, яку знайшла у бібліотеці замку. 

— Кажуть, мудрець живе за високими горами, — відповів Моллі, злегка відчуваючи збудження. 

— Він знає все про стародавні знаки й закляття. Але нам потрібно бути обережними — у лісі ховаються не тільки дикі тварини. Оріон кивнув, його очі блищали. 

— Легенди розповідають про магічні істоти, які охороняють мудреця. Якщо ми зможемо подолати їх, ми знайдемо відповіді, які шукаємо. Продовжуючи шлях, вони натрапили на первозданний струмок, вода якого була кришталево чистою та холодною. 

Айсідора спостерігала, як маленькі рибки весело стрибають у воді, і раптом відчула, що щось незвичайне відбувається. Знову ж таки, вона почула шепіт — цього разу він звучав ще ясніше. 

— Слухайте! — вигукнула вона, притискаючи руку до серця. — Це… це як мелодія, що закликає нас! 

Моллі та Оріон зупинилися, прислухаючись. Звуки води змішувалися з ніжними голосами, які, здавалось, вели їх далі. 

— Можливо, це знак! — сказав Моллі, підстрибнувши від радості. 

— Ходімо за цим звуком! Вони попрямували до струмка, і незабаром натрапили на невелику галявину, де стояла стара жінка в білому одязі, схожа на духа лісу. Її очі світилися мудрістю, а волосся здавалося зітканим з самої природи. 

— Я чула ваші серця, — сказала вона, усміхаючись. — Ви шукаєте розгадку, щоб розірвати закляття, яке тримає принцесу Айсідору в полоні. 

— Так, — відповіла Айсідора, відчуваючи, як її серце наповнюється надією. — Ми знайшли знаки, але не знаємо, як їх розтлумачити. 

— Знаки — це мова природи, — пояснила жінка. — Вони ведуть до істини, але лише той, хто має чисте серце, зможе їх зрозуміти. Щоб звільнитися, тобі потрібно віднайти свою справжню силу. 

Оріон, який слухав уважно, запитав: 

— Як ми можемо це зробити? 

— Ваша сила лежить у вашій вірі, — відповіла мудра жінка. 

— Знайдіть те, що справді важливо для вас, і не бійтеся слідувати за покликом свого серця. Тоді знаки відкриються вам. 

Айсідора кивнула, усвідомлюючи, що все це час вона шукала зовні, забуваючи про свою внутрішню силу. Вона подякувала жінці, і вони продовжили свій шлях, сповнені нових сподівань. З кожним кроком у лісі Айсідора відчувала, як її віра набирає сили. Вона знала, що незабаром знайде те, що шукала, і, можливо, зможе звільнитися від магії, яка тримала її в полоні. Ліс дарував їй знаки, і вона була готова їх розгадати. Продовжуючи свій шлях, Айсідора разом з Моллі та Оріоном відчували, як ліс поступово змінюється навколо них. 

Дерева ставали більш величними, а повітря наповнювалося ароматами незнайомих квітів. Вони йшли вглиб, і з кожним новим поворотом шляху ліс відкривав їм свої таємниці. 

— Пам’ятаєте, що сказала мудра жінка? — запитала Айсідора, коли вони зупинилися на короткий перепочинок. — Нам потрібно знайти те, що важливо для нас. 

— Для мене це дружба, — відповів Моллі, усміхаючись. — Я ніколи не відчував себе таким важливим, як тепер, разом з вами. 

— Я хочу знайти свою справжню силу, — додав Оріон, дивлячись на Айсідору. — Але я також хочу, щоб ми всі були в безпеці. Айсідора злегка кивнула. 

— Я думаю, що моя сила — це моя віра в нас усіх. Я вірю, що разом ми можемо подолати будь-які труднощі. 

Раптом з-за кущів з’явилася величезна тінь. Вона зупинилася перед ними, і з її очей світилися іскри магії. Це була велика і таємнича істота, що нагадувала ведмедя, але з крилами, які переливалися всіма кольорами веселки. 

— Хто ви, хто наважився проникнути в мої землі? — запитала вона, її голос був глибоким і дзвінким. Моллі здригнувся, а Оріон став між істотою та Айсідорою. 

— Ми шукаємо мудреця, — відповів він, намагаючись приховати своє хвилювання. — Нам потрібні знання, щоб допомогти принцесі. 

Істота обернулася до Айсідори, і її погляд став більш м’яким. 

— Принцеса, яка бореться за свою свободу? Це важливий шлях. Але перш ніж ти продовжиш, ти повинна пройти випробування. 

— Я готова, — з упевненістю відповіла принцеса. Вона відчувала, що це випробування — частина її шляху до самопізнання. 

— Тоді слухай уважно, — сказала істота. — Я дам тобі три загадки. Якщо ти зможеш їх розгадати, ти знайдеш свою справжню силу. Якщо ні — залишишся тут назавжди. Айсідора глибоко вдихнула і кивнула. 

— Перша загадка: «Я завжди з тобою, але ти не можеш мене побачити. Я можу бути сильним, але не маю тіла. Що я?» Айсідора помітила, як її друзі задумалися, а сама вона відчула, як у її серці виникає відповідь. 

— Це… це віра! — вигукнула вона, і істота усміхнулася. 

— Правильно. Друга загадка: «Я можу бути як вітер, що несе твої думки. Я можу бути як вода, що заспокоює твою душу. Що я?» Айсідора знову замислилася, і раптом згадала про мелодію, яку чула раніше.