РОЗДІЛ 16.5

Моя кімната зустріла мене ідеальною чистотою, гробовою тишею і якимсь нереальним спокоєм.

Все що відбулося перетворювалося в кошмарний сон, від якого я, нарешті, прокинулася.

От і все. Усе залишилося позаду.

Залишилося все забути й просто жити.

І тільки запах горілого м'яса усе ще переслідував мене, викликаючи приступи нудоти.

Я розстебнула ґудзики форменої куртки. Швидко. Рвучко. Поспішаючи від неї позбутися.

І раптом на підлогу злетів пожовтілий аркуш.

Лист.

Я зробила крок назад.

Все забути. Віддати цей аркуш Орему...

Але рука сама потягнулася до паперу. Гербова печатка із червоного воску хруснула. І я вийняла з конверта невеликий клаптик паперу.

Все-таки спокою мені не бачити. Як і нормального безтурботного життя.

Дрібний нервозний почерк.

«Я не знаю, що маю право тобі писати, Айрін, а чого ні. Напевно, ти зла на мене, вважаєш, що не можеш довіряти незнайомій людині, котра залишила вас з матір’ю напризволяще. Але повір, якщо у світі є людина, що бажає тобі тільки добра, то це - я. Навіть якщо ти мені не віриш.

Все, чого я хочу - вберегти тебе. Боюся, що ти повториш мої помилки.

Пам’ятай, Айрін, - зраджують найближчі й у найнесподіваніший момент.

Бережися того, кого підпускаєш до себе. І збережи мій маленький подарунок.

І пробач за все, що тобі доведеться пережити через мою легковажність».

Аркуш випав з рук разом з конвертом.

На очі навернулися сльози.

От навіщо я прочитала цей чортів лист? От навіщо?

Спалити. Забути. Жити нормальним життям.

Я нахилилася за аркушем, і з конверта випало маленьке колечко. Червоний із чорними прожилками камінь немов зберігав у собі іскру. Немов був призначений тільки мені.

Я завмерла в нерішучості.

Дихнуло озоном.

І я швидко згребла й папірця, і кільце.

- Що там?! - пролунав за спиною голос Орема.

- Зовсім нічого! - збрехала я. - Тара й Силь хвилюються, куди я пропала.

- Ну, думаю, вони можуть похвилюватись ще один поцілунок?!

Я посміхнулася, піднявшись і повернувшись обличчям до Віла. Обійняла руками його шию й потягнулася за поцілунком.

- Думаю, що навіть два можуть потерпіти. Точно тобі говорю.

А з усім іншим я й сама як-небудь розберуся. Пізніше...

***

От і завершено першу частину дилогії "Айрін".

Дуже дякую всім за довіру, терпіння та підтримку. Рада, що книга знайшла свого читача. І буду щаслива зустрітись з вами на сторінках нових історій.

Тисніть "Відстежувати автора" та не пропустіть продовження "Айрін" та інші історії.

С любов'ю та теплом, завжди ваша Олена Гуйда!