РОЗДІЛ 16.4

Все тривало вічність. І в той же час одну мить. Здавалося, я от-от задихнуся, розчинюся в цій бурі відчуттів, що обрушилася на мене зненацька й не зовсім вчасно. Але обійми Вила ослабли. Він відсторонився, але я усе ще відчувала його подих на своїм обличчі - гучний, теплий...

- О! Тільки повернулися й уже цілуватися! - не страждаючи приступами гарного виховання, відмітив Ергель. - А я тут хвилююся, місця собі не знаходжу! Совість є?

Питання було риторичний, і Вілмар вирішив перевести розмову в інше русло.

- Не чув, як ти стукав! - не дозволивши мені відсторонитися, зронив Орем, навіть не обернувшись убік свого друга й товариша по службі.

Я теж, як не намагалася виглянути через плече лорда-начальника Тіньової Стражі, глянути на свого тренера не змогла. Може, воно й на краще. Не хотілося б червоніти під його єхидним поглядом і не менш єхидні зауваження.

- Тому що я не стукав. І навіть не входив, а сидів тут сумирно, як ти й велів, і чекав новин. Дочекався. Міг би попередити, я б новин почекав у коридорі, а не прямо у твоєму кабінеті.

Обличчя вмить обдала жаром, і я знову спробувала збільшити відстань між мною й хазяїном кабінету. Але хто ж мені дозволить?!

Вілмар зовсім не звернув уваги на полум'яну промову сержанта:

- Візьми двох-трьох чоловік і обстежте замок леді Етельверг. Важливий кожен дріб'язок, що доводить змову проти корони й причетність до чорних ритуалів.

- Можна подумати, тобі не вистачить того, що ми вже нарили, - пробурчав Ер. - Чи боїшся, що його величність знову звинуватить тебе в спробі відкараскатись від такого вигідного династичного союзу?

- Ер, ти іноді занадто багато бовкаєш там, де треба промовчати. Не сподівайся, що це вічно можна буде списувати на твою природу перевертня.

І я все-таки вивернулася з обіймів Вілмара. Серце пропустило удар, і в роті знову з'явився недобрий присмак - гіркоти й гарі. Я прочистила горло, страшачись, щоб голос не підвів мене й не зірвався в самий невідповідний момент.

- Леді Етельверг і Шеррінг?! Кхм... Змова?! Це значить... ну... мій батько... він не винен? Він не причетний до вбивств?

Чоловіки зам'ялись. Відповів Віл, старанно підбираючи потрібні слова.

- Ми не можемо стверджувати...

- Із чого ви взяли, що за вбивствами стоїть мій батько?!

- Чоловіка, схожого на нього, бачили на місці злочину в Червоному Кварталі. До того ж... ти сама розумієш.

- Колишня слава! - кивнула я.

- Щось типу того. - підхопив зовсім незворушний, як звичайно, перевертень. - Хоча не далі як учора свідок змінив показання й сказав, що збрехав в обмін на подяку дуже гарної жінки, що прийняв за найманку.

- Після чого його замучила совість?

- Про що ти, руда? У Червоному Кварталі совість не в пошані. Він просто злякався за свою шкіру. Тому що серія вбивств - це не випадкова бійка. Можуть пришити співучасть, а там і... Здраствуй, плаха!

- Етельверг і Шеррінг, користуючись добутими звідкись записами твого батька, вирішили повторити його подвиг. 

Мене долали змішані почуття. З одного боку, образа за несправедливо обвинуваченого батька. Може, у перший раз його теж підставили?! З іншого боку - полегшення. Все-таки мій батько до цих убивств не причетний. Я перевела подих і обперлася на край стола. Навіть дихати полегшало. Дуже складно жити, думаючи, що у твоїх венах тече кров вбивці, і навіть примарна надія на те, що його руки можуть виявитися чистими - і немов гора із пліч.

- Отже, справа може вважатися закритою? - промурмотала я. - Я тепер зовсім вільна. Шеррінг мертвий. Твоя... тепер уже точно колишня наречена навряд чи така дурна, щоб сунутися ще раз у столицю. І я можу жити нормально? Не оглядаючись? Учитися. Жити!

- Будувати стосунки, - ледь чутно прошептав Вілмар, але Ергель однаково хмикнув, продемонструвавши наявність унікального слуху й повну відсутність виховання. - Твоєму життю більше нічого не загрожує!

Я несміливо посміхнулася, зустрівшись поглядом зі своїм наставником. Навіть не віриться, що все позаду. Що все так просто закінчилося.

- Для початку я хотіла б відмитися. І по можливості - виспатися.

Орем кивнув. Дихнуло озоном, і розкрив пащу ліловий портал.

- До зустрічі! - заправивши пасмо волосся мені за вухо, прошепотів Вілмар.

- Світлого дня! - відгукнулася я.

- І давай, влипни в що-небудь, поки ми тут розгрібаємось зі звітами. Все-таки жити веселіше.

- Іди... ти... працювати, майстер Ергель Онер, - зовсім незлобно напутствовала я, уже ступнувши в перехід.