РОЗДІЛ 14.4

У цей самий момент у мені прокинувся кровожерливий монстр, що жадає крові. І поки я вела з ним внутрішню війну й переконувала себе, що Стефана вбивати не треба, одногрупник забрав руку й тихенько, але дуже радісно повідомив:

- Слава Світлові, що з тобою все добре!

- Після таких несподіваний візитів я вже не можу стверджувати, що із мною все добре, - буркнула я. І досить різко поцікавилася: - Ти взагалі з головою не дружиш? Скажи, що тебе підштовхнуло лізти до мене у вікно посеред ночі?

Стефан зам'явся. Зате відповіла голосом замстарости друга тінь, що ввалилася у віконний проріз:

- Удень нікого не пускають. Втім, уночі теж не дуже, - зстрибуючи на підлогу, поскаржився Міель. - А нам страшне як цікаво було, як це ти так до непритомного стану химеру умудрилася довести? Не поділишся секретом?!

- Не поділюся, - пробурчала я, трохи заспокоївшись.

Я взагалі нічого не могла пояснити. У першу чергу тому, що й сама не розуміла, що то найшло на звірюгу.

Ну добре, вона мене хотіла зжерти й напала - це закономірно, але от її повзання на пузі... а якщо ще врахувати твердження Ідена, що на химеру не діє магія... Загалом, я ні чорта не розуміла. Як і те відчуття виморожуючої сили, що розтеклося по тілу перш, ніж я знепритомніла. Неймовірне відчуття. Неймовірної сили. Навіть могутності, можна сказати. Страхаюче почуття.

- Вона, може, просто... добра, - не дуже бажаючи вдаватися в обговорення того, що трапилось зі своїми одногрупниками, відповіла я. Поки сама не розберуся, у принципі ні з ким би не хотіла обговорювати це.

Слава Світлу й Пітьмі, я не бачила в напівтемряві облич своїх нічних візитерів. Не люблю, коли на мене дивляться, як на бовдура. Але на ділі й пояснити їм нічого не могла.

- Ми тобі тут дещо принесли, - вирішив змінити тему Стеф, поставивши паперовий пакет на ліжко. - Знаю, як тут годують. І наша куховарка, схоже, теж знає. Тому зібрала все в найкращому вигляді.

Я відразу сунула ніс у пакет і ледь не захлинулася слиною від запаморочливих ароматів свіжої випічки.

- Ви прощені! - ледь не розплакавшись від вдячності, великодушно зронила я й відразу витягла з пакета пиріжок. На ділі він виявився із щавлем і яйцем. Смачнющий. І мені чомусь подумалося, що тітка Шаріна все ж готує його краще, ніж куховарка з Академії.

Ех. От би хоч на один день провідати близьких у рідному селі. Але з огляду на, що лорд Шеррінг усе ще на волі, мені туди шлях закрито. Може, вийде вибратися в місто й піймати Гермеля на щорічних торгах. Цей пройдисвіт не впустить можливості вторгувати піврічний запас спецій і сушених фруктів, заплативши на нього копійки. Хоч розпитаю його про новини.

Важке зітхання вирвалося саме собою.

- Що не так? - відразу стрепенувся Стефан.

- Та так... - відмахнулася я й знову відкусила шматок пирога. І тільки прожувавши, запитала: - Що я пропустила?

- Так нічого, загалом. Наставника весь цей час підміняв ректор. Ніхто толком не пояснює, що трапилося й коли налагодиться.

От як...

- І сержанта Онера теж немає, - додав заступник старости. - Інтуїція мені підказує, що нічого доброго такі несподівані відрядження не передвіщають.

Моя інтуїція була абсолютно солідарна з інтуїцією Тервейла. А ще вона волала про те, що наречена нашого куратора не дарма так зненацька з’явилась.

І знову це щемливе, задушливе відчуття в грудях при одній думці про цю даму. І, схоже, це не тільки ревнощі. Ну звичайно, ревнощі теж, напевно. Що заперечувати? Як говорила моя мама: «Ми розумні холодним розумом і абсолютно дурні гарячим серцем!»

Але в цьому випадку... Щось не так було з леді Етельверг. А що? Хотілося б сказати, що нехай розбирається Варта. Якщо не Тіньова, то королівська. Не мого розуму й сил справа. І взагалі, вона довірена особа короля Риогорнського... А жага справедливості вимагала вивести її на чисту воду. От тільки як?

- А про напад? Мені ніхто нічого не розповідає, - хотіла додати «навіть Іден», але навряд чи хлопцям потрібно знати про наші із примарою «ніжні» стосунки.

- Та якось... мало взагалі хто що розповідає, - якось непевно почав просвіщати мене Стеф. - Більше припущень, чуток і здогадів. Приміром, відьми шепотяться, що ти її зіллям запаморочила.

- Некроманти - що в тебе зв'язок з Виворотом сильний. І химера в тобі рідну душу впізнала, - підхопив Міель.

- Рідну душу не намагаються зжерти. Це я вам точно говорю, - поморщившись, відмітила я. - А по суті нічого цікавого не чутно? Хіба ніхто не обговорював можливі шляхи потрапляння химери в Академію?

- О! Отут версії одна іншої заковирістіш, - з ентузіазмом запеклого пліткаря, потерши руки й впавши на ліжко поруч із моїм пакетом, прийнявся смакувати новини Міель. - Є навіть одна, що ти сама її притягла, але толком не приручила. От вона на тебе й напала.

- І нікого не збентежило, що її годувати потрібно, жити їй десь?

- Світло й Тьма! Кор, ну що ти, слово честі, чіпляєшся до дрібниць?! - обурився замстарости, вихопивши із мого пакета пиріжок, і не звертаючи уваги на мій обурений погляд, прийнявся поглинати мою вечерю. - А якщо серйозно, те все це дивно. Охоронна система на Академії навіть краще, ніж на королівському палаці. Про це не прийнято говорити вголос, але від правди дітися нікуди. І те, що на територію так просто протягли  монстра з Вивороту, нічого про що хороше не говорить. Хто розумніший, про це одразу ж здогадався.