Розділ 13.1

Ранок видався похмурим, сирим і холодним. І хоч дощу не було, схоже, винятково стараннями погодників, але важкі свинцеві хмари геть-чисто роздавили бажання висовувати носа з гуртожитку. І якби в мене в засіках була пара пиріжків, як у Тари, то я б і не виходила.

Хоча що приховувати, сніданок я хоробро пропустила. З іншого боку, я ще вчорашньою вечерею була по горло сита. Настільки, що нікого не хотілося бачити, чути й з ким-небудь розмовляти тим більше.

Навіть вставати з ліжка не було ні сил, ні бажання. Тому я зображала із себе черепаху в зимовій сплячці й, накрившись із головою ковдрою, намагалася ні про що не думати й відпочивати. Другу половину дня - присвячу навчанню, а от першу - відновленню порушеної геть-чисто внутрішньої рівноваги.

Але не думати не виходило. Варто було уявити, як лорд Орем поправляє волосся Тамирі Етельверг, як дивиться на неї з ніжністю в погляді... як цілує її - у грудях починало палити, а по жилах розтікалося полум'я. Справжнє полум'я, що мені вартувало чималих зусиль приборкати. Та й те здебільшого завдяки заняттям по медитативному звертанню до дару.

Був у цій емоційній гойдалці й плюс - легше було сконцентруватися на внутрішньому резерві. Виходило його побачити й навіть доторкнутися до нього. Мій дар не був більше маленькою іскоркою, він ріс, розвивався й пульсував. І тепер він був розміром зі... зі спілий абрикос, обплутаний чорною сіткою. Він здавався теплим, трошки палючим, трошки злим... хоча не так... швидше, розгніваним. Якщо можна так казати про власний дар. Адже він - лише мої здібності. Але в той момент мені здавалося, що й він теж здатний відчувати.

Я в котрий вже раз перевела подих, у знову придушуючи наш загальний приступ злості на лорда Орема й леді Етельверг.

- Давай я допоможу! - до пояса винирнув з підлоги Іден і вп'явся в мене уважним поглядом, коли я вже який раз вислизнула з-під ковдри й проходжувалася по кімнаті, роблячи раз за разом глибокі вдихи. - Заберу надлишки, і тобі легше буде його контролювати.

- Я с тобою не розмовляю! - кинула я, відвернувшись від примари, почуваючи палючу образу за зраджену довіру. І всупереч своїм же словам запитала: - Як ти міг?

Мабуть, про що мова, Іден розумів пречудово, тому відпиритись не став і, зітхнувши, відповів:

- Так буде краще, Іскорка. Якби я тебе не здав Тіньовій варті, вони б ще довго тобі нічого не сказали. А так... Злякалися й виклали все як на сповіді.

От, виходить, як...

- А ти звідки знаєш, що мені розповіли?

- Чув дещо!

Я обернулась до привида обличчям й впилася в нього повним уваги поглядом, очікуючи продовження й пояснень.

Іден коливався недовго. Через мить він забрався в кімнату повністю й сів на моє ліжко.

- Орем відвідав ректора біля опівночі, - відразу прийнявся загладжувати свою провину привид.  - Сказав, що змушений відлучитися й мінімум тиждень його не буде, - після цих слів у грудях похолоділо. Чому мені здається, що раптовий від'їзд Орема якось пов'язаний з не менш несподіваним приїздом його нереченоньки? І чому мені від цього здогаду хочеться тріснути чим-небудь об стіну? - Заспокойся, інакше ні слова більше не скажу, - відразу насупився Іден, але я кивнула, що все нормально, і він продовжив. - Попросив пригледіти за тобою й замінити на заняттях по медитації й бойових заклинаннях. Так що можеш сміливо дерти носа до неба - ти перша студентка Академії,  який викладати буде ректор особисто!

- Уже почала! - пробурчала я. - Що ще ти винюхав, друже мій безтілесний?

- Зануда! - надувся привид й уже зовсім в'яло й беземоційно виклав, немов відзвітувався: - Ще говорив про пориви, слід і про те, що ти зараз нестабільна й усе знаєш. Загалом, твоя нестабільність це перша причина, по якій я тут. Щоб нічого не рознесла... А я поснідаю. А то мене Корайс на жорстку дієту посадив, сказав, що занадто багато споживаю вільної енергії. Краще б за моєю сестричкою стежив. Вона незабаром Академію з місця на місце переставити зможе...

- Я так розумію, що йде полювання за моїм батьком! - кисло відмітила я.

Іден знизав плечима й тактовно промовчав.

Дивно все це з моїм татечком... Ох як дивно!

У голові вертілася якась думка... яку притримати б при собі... але...

- Іден, от скажи мені, як так могло трапитися, що за стільки років ніхто не звернув уваги, що кращий студент, один з найсильніших магів і взагалі весь такий хлопець-зірка всієї Академії міг накоїти отаке? Адже не на рівному місці ж він сказився? Щось трапилося! - я скочила з ліжка й заметалася по кімнаті. - Адже всьому повинна бути вагома причина!

- Айрін... Я розумію, до чого ти ведеш... тобі не хочеться вірити, що твій батько монстр... – якось дуже тужливо й дивлячись у підлогу, почав Іден.

- Справа не в тім, що я хочу, - досить різко обірвала я Ідена. - Справа в тому, що навіть у тих убогих даних, що я знайшла в книзі, однаково було щось... не так. Це насторожило мене ще коли я доповідь писала й навіть подумати не могла, що ця людина мені якийсь там родич. Ну от уяви. У тебе в житті все прекрасно! Є все... Ти відмовився б від звичного життя, заради... незрозуміло чого? Ну не вийшло ввійти в раду відразу, але він міг дочекатися наступного голосування. Наскільки я пам'ятаю, Ковен переобирає членів ради кожні півтора року. Так навіщо руйнувати все? Палити мости? Адже почекати півтора року - і ти знову можеш претендувати на місце в Раді!