Розділ 12.3

- Ох, ти не один? - леді Таміра зобразила настільки щирий подив, що я майже повірила, що вона мене дотепер не помітила в такій людній кабінці. У цей самий момент десь на краю королівства повісилася від усвідомлення своєї нікчемності прима невеликого бродячого театру. - Я шукала тебе цілий день. І вже почала підозрювати, що ти від мене ховаєшся.

От що значить досвід, придбаний при королівському дворі - навіть дурепкою вона прикидалася невимушено, природно й дуже елегантно. І якщо чесно, мене це не робило щасливішою взагалі. Навпаки, зллило, і ніде правди діти, спускало з небес на землю. Одного погляду на леді Етельверг вистачило, щоб усвідомити й навіть прийняти - вона краще. Красивіша, досвідченіша, не забита й не перелякана... Змах вій, короткий жест, яким вона поправила пасмо волосся, що вибилося із зачіски, і вже неможливо від неї погляд відірвати. Який чоловік встоїть, коли йому пропонують таку жінку? Тим більше якщо пропонує сам король. Висока, білошкіра настільки, що її обличчя здавалася порцеляновим. Очі, від одного погляду яких у нормального чоловіка подих перехоплювати повинно. І що вже говорити про костюм насиченого темно-синього кольору, котрий вигідно підкреслював всі принади, зшитий на зразок форми Тіньової Стражі?

А я? А що я? Хто я?

- Мені, напевно, вже час... - пробурчала я, відставивши келих і згорнувши розстелену на колінах серветку.

Все це знатно псувало мені настрій і сприяло розвитку шлункових кольок. А в мене навчання, навантаження... і всі ці розгляди й сцени ревнощів - тільки даремна витрата часу й сил. Тим більше якщо зовсім необґрунтовані.

- Тут тільки одна жінка, якій наразі вже час, - насупившись, зронив Орем, не зводячи важкого погляду зі своєї нареченої. Даремно це він. Від королівської милості не відмовляються, навіть якщо вона тебе до печії дратує. І це відомо навіть такому забитому селу, як я. - Й дуже давно «час». Як і засвоїти те, що інші люди теж мають право на свою особисту думку й своє особисте життя.

Ідіотові було зрозуміло, що всі ці слова несли в собі старі образи, давні суперечки й розбіжності. Але чого не трапляється між нареченим і нареченою. Такі заручини не розірвати без веління самого монарха. А виходить, їм однаково доведеться шукати спільну мову... от тільки чому мені від усвідомлення всіх цих простих істин ставалася так паршиво? Так, що стискало груди й не давало дихати. Так, що на очі загрожували навернутися сльози, і я вже всерйоз турбувалася, як би не розкиснути на очах у високошляхетних панів.

- Лорд Орем, я сьогодні дуже втомилася, - бути присутнім при з'ясуванні відносин між лордом Оремом і леді Етельверг хотілося найменше. Жаль було тільки прекрасного, чарівного вечора, котрий тепер згадуватиметься лише своїм завершенням. Тому власний голос навіть мені самій здався надтріснутим. - Занадто багато вражень на один день.... И мені б хотілося побути наодинці зі своїми думками.

- І правда, Віл, - миттєво вставила свій ніс Таміра, і мені чомусь страшенно схотілося з'їздити їй чим-небудь важким по фізіономії. -  Нехай дівчина відправляється по своїх справах. Ти ж теж не хочеш, щоб вона була присутня при наших інтимних розмовах?

Сказала вона це таким голосом, з таким придихом, що в мене щось усередині обірвалося. І мені й самій схотілося провалитися крізь землю.

Але варто було зустрітися з нею поглядом... Так дивляться, коли бажають людині довгої й болісної смерті. Ну мені так здається, принаймні. І виникало закономірне питання: а що я їй такого зробила?

- Нам  взагалі немає про що розмовляти! - кинув Орем, піднімаючись із місця.

- А якщо я скажу, що мені вдалося здобути якусь дуже цікаву інформацію? - проспівала магічка й, нарешті, відвернулася від мене. - І цікаві вони в першу чергу - тобі, любчику мій.

На щоках Вілмара заходили желваки. Він сумнівався й тому я попросила:

- Відкрийте мені портал додому, будь ласка!

Нехай тут розбираються зі своїми проблемами, лихами, інформаціями й весіллям, яке не можна скасувати. А я краще відісплюсь. А вихідні присвячу навчанню.

Дихнуло озоном, і в кроці від мене відкрився ліловий портал.

- До швидкої зустрічі, - якось смутно попрощався лорд Орем.

І я, криво посміхнувшись, мовчки пройшла крізь портал і опинилась у своїй кімнаті в гуртожитку Академії.

- Якого темного ти... - пролунав за спиною повний люті голос Вілмара, але портал захлопнувся, відрізавши мене від чужої розмови.

У моїй кімнаті було темно; клацнувши пальцями, я активувала магсвітильник, але навіть після цього затишніше не стало ні краплини.

У душ іти не хотілося. У першу чергу тому, що незважаючи на вихідний, у гуртожитку точно хтось да залишився, а мені категорично ні з ким не хотілося бачитися.

Тому я просто переодяглася й залізла під ковдру.

І вже на грані сну подумала, що більше ніколи не стану плекати нездійсненних мрій. Особливо якщо вони стосуються лордів...