Розділ 11

— ...Виходячи з усього вищесказаного, ми можемо зробити висновок, що на вчинки мага впливають здебільшого його особисті риси характеру, життєві пріоритети, бажання й прагнення і, звичайно ж, виховання. Якщо метою людини є жага помсти, то зовсім неважливо — розмаже по міській стіні її недруга ураганом, переп'є вона зілля заспокійливого чи на неї нападе призвана з-за Межі потвора. Результат буде однаковий. Маг вчинить злочин, за який буде зобов'язаний понести покарання. Дар може бути яким завгодно — світлим або темним, важливо, з якою метою його використовувати. Темрява і Світло рівні на терезах світобудови. І недарма.

Я закінчила доповідь, перевела подих і приготувалася до... та до чого завгодно приготувалася.

Те, що магістр Дейрем не оцінить моїх старань, я вже усвідомила й прийняла напередодні ввечері. Та що там, схоже, навіть раніше. У той самий момент, коли вирішила писати саме в такій формі свою роботу. Але проти совісті й жаги справедливості не підеш. І проти свого ж довгого язика. Тому доповідь вийшла такою, якою вийшла. І про це я анітрохи не шкодую.

— Вас послухати, студентко Кор, так усі світлі маги просто суціль одні злочинці, — скривився викладач теорії бойових заклинань.

— Ви, схоже, не дуже уважно слухали... — проковтнувши роздратування, виправила я.

— Ні, я якраз слухав вас дуже уважно. І не помітив, щоб ви навели приклади злочинів, скоєних носіями темного дару. Або ж великих діячів зі світлим... Таке враження, що все, чого ви домагалися своєю доповіддю — спростувати мої слова.

Я стиснула губи й відповіла, ретельно добираючи слова:

— Не буду кривити душею, мені справді не сподобалося ваше твердження щодо магічного дару, і мені захотілося довести, що ви помиляєтеся. Насамперед тому, що мені самій траплялося зіткнутися з не дуже порядними магами зі світлим даром. Людьми, які готові використовувати силу, владу й дар, щоб підпорядкувати собі інших людей, використати з вигодою для себе. І потім... а потім забути про їхнє існування. І носіями темного дару, які готові запропонувати руку допомоги абсолютно незнайомій людині, не вимагаючи вдячності... Взагалі нічого не вимагаючи натомість. Тому... так. Схоже, моєю метою було все ж таки спростувати ваші слова, магістре Дейрем. І я готова понести покарання.

Магістр гмикнув і розплився в якійсь загадковій і не дуже добрій усмішці. Чи це мені так здалося? У будь-якому разі, я опустила погляд і перевела подих. Хай буде що буде!

— Дуже дивне про мене у вас враження склалося, — пробурмотів спантеличений викладач, підвівшись зі свого місця і схрестивши руки на грудях. — З чого, дозвольте запитати, я вас маю карати?

— Ну як же... — збентежено почала я, немов тут і так усе всім мало бути зрозуміло.

— Студентко Кор, ви виконали чудову роботу. Ваша доповідь заслуговує на найвищий бал. І так, дорогі студенти, — звернувся він уже до решти групи, яка сиділа тихо, нерухомо й ловила кожне наше слово, очікуючи завершення всієї цієї вистави, — завжди майте свою думку. Ви — бойові маги. Вам доведеться не тільки виконувати накази, а й шукати правду. Часто те, що лежить на поверхні, не завжди істина. Те, що намагаються вкласти у ваші голови — не завжди правда. І якщо ви не впевнені, якщо маєте свій погляд на ситуацію — шукайте докази. Кор, мені дуже шкода, що вам довелося пережити... все те, що ви пережили. З іншого боку, якби не ваш особистий досвід, ми навряд чи сьогодні мали б задоволення оцінити таку чудову роботу. Не тримайте образ — робіть висновки. Можете зайняти своє місце.

І я, ще до кінця не вірячи в те, що мене щойно, здається, хвалили, нервово й невпевнено кивнувши й залишивши стос зшитих аркушів на викладацькому столі, швиденько сховалася за широкою спиною старости, впавши на лаву поруч зі Стефом і намагаючись ні на кого не дивитися. Як не крути, а я занадто вже готувалася до негативного результату, щоб повірити в позитивний.

— Молодчина! — тихо прошепотів Стефан, підбадьорливо всміхнувшись.

— Дякую! — відчайдушно ніяковіючи, відповіла я.

— О! У нас там ще хтось балакучий з'явився? — тут же похвалився відмінним слухом наш викладач. — Люблю балакучих студентів. З ними й заняття цікавіші. Студенте...

— Стефан Лойєр! — приречено озвався, підводячись із місця, Стеф.

— От навіть як! Дуже радий познайомитися з нащадком настільки знатного сімейства. То що ви думаєте про малі світлові пульсари? Йдіть-но до мене ближче, шановний. Я не кусаюся. А от слух до старості все гірший.

Стеф зітхнув і кинув на мене нещасний погляд. Я ж усе, що могла — повернула йому підбадьорливу усмішку. Не такий страшний магістр Дейрем, як мені його малювали.

Але ледве Стефан з ентузіазмом засудженого до смерті добрів до дошки, як пролунав сигнал, що позначав кінець занять.

— Яка прикрість, — щиро засмутився професор. А от Лойєр, хоч як намагався, полегшення приховати не зміг. — Думаю, до понеділка ви з такою ж усмішкою на обличчі принесете мені підготовлений реферат на тему «Світлові пульсари». Мені дуже цікаві ваші ідеї щодо застосування простенького заклинання в бойових умовах, — і Стефан тут же скис. — Решті опрацювати заклинання «Світлячок» і «Спалах». Основні схожості та відмінності плетіння й витрати магічної енергії. Вільні. До наступного заняття, дорогі студенти.

Я швидко додряпала в зошиті завдання й закинула все в мою незамінну торбинку.

— Заняття закінчено! — оголосив магістр Дейрем і, підхопивши мою доповідь, першим вийшов з аудиторії.

І ми, немов за командою, підвелися з місця й побігли підтюпцем геть з аудиторії.

Уже в коридорі я перевела подих і дозволила собі розслабитися. Повірити, що впоралася з першим у моєму житті важливим завданням. Вперше відстояти свою точку зору. І... домогтися поваги викладача.

Хотілося стрибати від щастя. Тріумфувати. Сміятися. І я ледве стримувалася. Здебільшого від того, що поруч брів пониклий Стефан.

— Та годі тобі... не такий він страшний, як про нього кажуть, — спробувала я заспокоїти друга. — Он я ж здала. І нічого. Хоч теж не уявляла, з якого боку братися за це завдання.