Розділ 10.3

Про те, що так необачно вискочила на вулицю в одній тонкій кофті, я пошкодувала буквально відразу ж, як тільки вислизнула із приміщення гуртожитку. Особливо сильно жалкувала, коли мене ледь не знесло поривом холодного сирого вітру. Повернутися й натягнути плащ? Тоді не встигну зустрітися з візитером і вмру до ранку від цікавості. Тому бадьоро й відважно стукаючи зубами й дуже-дуже швидко перебираючи своїми худими кінцівками, я рвонула до вхідних воріт.

- Хто? - запитав мене дух охоронець воріт тужливим загробним голосом, від якого волосся на голові заворушилося.

От уміє ж жаху навести. Майже як Іден при належному старанні.

- С-с-студентка Кор-р! - відстукуючи особливий армійський шифр зубами, відгукнулася я. - М-мені п-повідомили, що до мене віз-зитер! Чорт, холодно ж як.

- Т-так! Ч-чекають вас-з! - передражнив мене дух, не приховуючи глузування. І вже нормально додав: - П'ятнадцять хвилин. Не вкладетесь, студентка Кор, будете відпрацьовувати самовільне відлучення.

Сволота!

- Д-д-дяк-кую! - замість лайки, що просилася на язик, видавила я й вислизнула через ворота.

Темно, хоч око виколи. І, здається, починає мрячити дрібний противний дощ. Зовсім якийсь не весняний. Та й погоду в цілому весняною назвати дуже складно.

Я рефлекторно завернулась сильніше в кофту, але тепліше від цього не стало зовсім.

- Агов! Е-гей! - покликала я в темряву. - Є тут хто?

І в ту ж мить нізвідки під світло єдиного ліхтаря вистрибнув дрібний в'юнкий хлопчик років восьми-десяти, та так зненацька, що я відскочила й ледь на ногах втрималась.

- Вечірок, ципа! - відразу вбив мене особливим шармом хлопчина, поки я намагалася вгамувати ледве що не вистрибуюче із грудей серце. - Отут тобі тітка Мінсі веліла пирогів із чорницею передати. Говорила, що ти замовляла.

- Я замовляла? - зовсім не в силах пригадати, коли це встигла замовити пироги, запитала я.

Ні, не те щоб я їх не любила. Більше того, я їх просто обожнювала. Але хоч убий, не могла згадати, коли саме їх замовила.

- Ти нічого не наплутав?

Все-таки негарно вийде, якщо посильний не туди замовлення занесе.

- Ти Кор? Айрін Кор? Правильно ж?

- Ну так!

- Так не мороч мені голову. Справ розгрібати до ранку, а вона мені тут... - і не закінчивши фразу, явно не дуже приємну для мене, попросту сунув мені в руки паперовий, ще теплий, пакет. - Світлих снів, ципа!

І розчинився в темряві перш, ніж я встигла хоч увічливим «спасибі» відповісти. Не те, що обуритися на зверхньо-панібратське - «ципа».

Ну й добре. Кому б не призначалися ці пироги, у мене тепер буде приємне доповнення до чаю. У будь-якому випадку, потрібно буде вибратися в місто й особисто подякувати тітці Мінсі.

Притиснувши ще теплі пироги до грудей, я рвонула назад до гуртожитку, щулячись і підстрибуючи від кожного пориву вітру.

Навіть задумалася, як би потрапити в «П'яний кнур», з огляду на те, що мені неначебто не можна одній по місту шустати...

І начебто нічого не передвіщало лиха. Але пробігаючи по самій темній ділянці дороги... отут я точно сказати не можу - привиділось мені або й правда хтось шурхнув у кущах. Але з переляку я відскочила убік, ніяково спіткнулася й, вчепившись у пакет з пирогами так, немов там сатаранский кришталь був, буквально заплигнула в кущі навпроти. Благо не впала. Тому що в темряві цілком могла сальто через голову зобразити. І завтра доповідь у цілительській здавати...

Прокляття! Але ледь я перевела подих, як до мене долетів обривок розмови.

- ...у будь-якому випадку, це мені зовсім не подобається, - бурчала голосом нашого ректора темрява. І я рефлекторно присіла, щоб не пояснювати свою незграбність, а не підслухувати. Правда-Правда!

- Думаєш, мені подобається? - прошипів у відповідь Орем, і я про всякий випадок стала рачки й навіть припала до землі. Помітять - мені влетить по саму зав'язку. - Ергель із ніг збився, намагаючись винюхати хоч що-небудь. Я застосовував всі відомі мені розвідувачі, у тому числі й з Вивороту... Задіяно кращі із кращих... Але все марно. Він немов з'являється з нізвідки й провалюється в нікуди.

- Це гірше всього... І дуже... Знайомо, - відповів ректор.

Мені навіть здалося, що я бачу його досадливо піджаті губи.

- Не сьогодні-завтра він знову дасть про себе знати. Потрібно уважно стежити за магічним фоном і шалівками. Їх демонова хмара в місті... І це не на добро.

- Сам знаю! - роздратовано відгукнувся лорд-начальник Тіньової Стражі. - Я дуже сподіваюся, що наступного разу обійдеться без... жертв.

- Я теж на це сподіваюся. У будь-якому разі, захист Академії пройти не так просто, як здається на перший погляд...

Голос ректора стихав, і як я не прислухалася, за шелестом чагарнику нічого не могла більше розчути.

Краще б я не підслухувала. Від почутого на душі стало якось... неспокійно? Хоча це слово навряд чи підійде. Страшно мені стало, що брехати самій собі. Відчуття, що ця частина розмови мала пряме відношення до смертей у моєму рідному селі. До смерті моєї матері...