Розділ 10.2

Решта тижня, як не дивно, пройшла спокійно й рівно.

Хлопці з моєї групи потихеньку починали до мене звикати й навіть розмовляти.

Ергель помаленьку додавав навантаження. До мінімальних віджимань і бігу додалися гусяча ходьба, підтягування на турніку й біг з перешкодами. І він мрійливою посмішкою погрожував найближчим часом почати заняття по рукопашному бою. Чесно, тепер я косилася на своїх одногрупників, як на майбутніх партнерів по спарингу, і мені ставало погано. Все-таки виглядала я на їхньому тлі, як комар у рої бджіл. Сумно й не дуже переконливо, загалом, виглядала. Ергель це прекрасно розумів, тому підтримував як міг обіцянкою «особисто» зайнятися моїм вихованням. І я навіть не беруся сказати, що мене лякало більше.

Відьмочки із сусідньої кімнати - розповідали плітки Академії й всієї столиці. По останніх зведеннях світських новин, якась леді Таміра Етельверг повернулася в столицю й  знову спробувала зайняти своє законне місце нареченої герцога Вілмарта Орема. І нехай посватав її лордові-начальникові Тіньової Стражі сам його величність Еверен Риогорнський, по найавторитетнішій думці Сильвії, нічого доброго цей шлюб не принесе. Занадто вже зарозуміла ця Таміра. Краща випускниця факультету ментальної магії, перша помічниця міністра зовнішньої політики... і просто дама з такою зарозумілістю, що зуби зводить. Якщо вони й одружаться, то зжеруть один одного не пізніше, ніж через півроку. Куди краще йому б підійшов куратор цілительського факультету...

Я так не вважала. Ні невідома менталістка, ні вже знайома цілителька лордові Орему, на мою думку, не підходили зовсім. І коли я починала уявляти собі, як би вони виглядали біля шлюбного вівтаря в Храмі, у мене починало піднебіння чесатися, а в грудях з'являлося вже знайоме печіння. Надодачу до всього, страшно хотілося що-небудь розколотити й бажано об голови магесс.

Але переконувати в своєму баченні майбутнього лорда-начальника Тіньової Стражі запеклих пліткарок я, звичайно ж, не бралася. У них і так занадто багато часу йшло на перемивання чужих кісток. Часом мені здавалося, що повз них навіть комарі зі звітом пролітають. Інакше звідки така проінформованість і коли вони ще й учитися встигають? А вчитися все-таки встигають, тому як у кімнаті досить часто смерділо невдалими зіллями, і Тара з виразом щирого нерозуміння на обличчі прибігала консультуватися по виконанню практичних завдань. Що саме смішне й цікаве - відьмам не настільки строго заборонялося практикуватися в не відведених для магії місцях. Хоча після практичних експериментів Тари я б їй лише у відведених місцях під куполом дозволяла до відьомського казанка підходити.

Загалом, життя студентська зі скрипом і тріском врізалось у наїжджену колію.

У вільний від фізичних екзекуцій час я готувала доповідь під пильним керівництвом стогнучого про свою незамінність Ідена.

Він і правда був незамінний. Для мене так точно. Але хто ж йому зізнається? Зважаючи на те, що моїм навчанням займалася мати, а не викладачі, як в абсолютної більшості студентів академії, то я, хоч і не дуже, але відставала від своїх однокурсників. Приміром, у тій же систематизації інформації.

- Зроби таблицю, - важко зітхаючи й дивлячись на мене, як на безнадійно тупикову ланку еволюції, пояснював привид. - Впиши основні характеристики. Особливості дару і його приналежність до Тьми або Світла. Чим прославився... І як закінчив життя. Цього досить. Чим більше ти будеш розписувати непотрібної інформації, тим важче буде звести все до загального знаменника й зробити правильні висновки...

І от уже сьогодні в мене на столі лежала готова доповідь на тридцять дві сторінки, що навряд чи сподобається магістрові Дейрему. Тому що я спеціально підібрала трьох світлих магів, яких стратили за злочини проти Корони або Ковена. І трьох темних, які й донині є знаменитостями Риогорна.

До слова, один з них - наш ректор Корайс. Я б навіть не подумала, що на чолі Академії може стояти некромант. Хоча тепер зрозуміло, чому отут за порядком стежать такі слухняні примари. І все-таки... Хоча в тій же книзі писалося, що ректор призначений Радою Ковена шляхом відкритого голосування. Так що ні бідному Корайсу відкрітитись не вийшло б, ні викладачам - обуритися. Рішення Ради - не обговорюється.

Виявляється, така велика честь була повністю заслужена нашим нинішнім ректором. Про то свідчила стаття, що я прочитала в тій же книзі про великі діяння магів, і говорила вона, що майже вісімнадцять років тому наш світ ледь не провалився в Пітьму. А порятунком ми зобов'язані не кому іншому, як лордові Корайсу. От отож! Потрібно в обличчя знати своїх героїв!

На жаль, особливих подробиць подій  не було. Лише загалом.

Отож. У статті писалося, що якийсь маг вогню Теверій Саенгор, після того, як його кандидатуру на місце глави Ради Ковену відхилили, вирішив не те помститися, не те особисто виправити таку кричущу несправедливість і розпустити до демонів рогатим Раду одноособовим рішенням. А щоб втілити план у життя, провів ряд ритуалів, у результаті яких відкрив ворота на Виворіт.

І все б у нього вийшло, швидше за все. А хто знає, чим би закінчився такий масштабний прорив, але завдяки магістрові Корайсу й Тіньовій варті, усе закінчилося «з мінімальними втратами». До слова, у тій же статті згадувалася подружжя Оремів, під час ліквідації прориву загинули, залишивши сиротою маленького сина Вілмарта, якому на той час ледь виповнилось сім років, і п'ятирічну дочку.