Розділ 9.2

Уже після душу, змазана маззю, що колись для мене приготувала мама, я лежала на ліжку, обійнявшись із книгою про великі діяння магів.

Зміст, до мого величезного щастя, було розділено на дві частини: у першої - світлі маги, у другий - темні.

- Що світишся? - запитав привид, присівши на стілець і закинувши ногу на ногу.

Виглядало це забавно. Але я вчасно згадала, що на Ідена ображена. Все-таки не дуже приємно довідатися, що за тобою підглядали в душі. Навіть мерзотно. І нехай це був усього лише привид... але все-таки.

- Так ну чого ти?! - відразу ж зміркував, що й до чого, привид. - Я за тобою не підглядав. Тьмою клянуся! Це Вжиха сама на ходу придумала... майже все, - мене його плутана розповідь ні краплі не переконала. - Ну тільки за магістром Ежверськи. Один раз. Але ця відьма така... у неї що отут... що там... - позначив Іден те саме місце, де в куратора відьомського факультету повинні бути груди. - И взагалі, чисто з жалю могла б... добре.

З жалю... Так мало хто й мріяти б міг про таке посмертя.

- А за які заслуги тебе призначили штатною примарою Академії? - задала я питання, котре мене мучило.

Привид зам'явся, потьмянів і відповів досить розмито:

- У мене було бурхливе життя... От у посмерті й вирішили... утихомирити... от воно тобі треба? Що ти собі голову нісенітницею забиваєш. Пиши доповідь. Ці книженції зберігають багато імен, які варто пам'ятати...

Я перегорнула сторінку й, озброївшись олівцем, прийнялася робити позначки в казенному зошиті.

Звичайно, наявність форми, взуття й письмового приладдя особисто мене несказанно обрадувало. Рівно доти, як Тара згадала, що в неї не вистачає зошитів для практичних занять по зіллеварінню. І додала, що чекає вихідних, тому як у стінах Академії немає ні єдиного торгівельного лотка. І в мене вмить виникло резонне запитання - а з якої це радості мені такі почесті й потурання. Ні, приємного, звичайно мало - стояти на вранішній зарядці в чужому мисливському костюмі з торбинкою в руках. Так ще й у сумці є все, що завгодно, тільки не те, що мені насправді потрібно. Тут і казенному зошитові з олівцем зрадієш.

Зовсім інша справа, коли тебе от так... ні з того ні із сього облагодіяли... так ще й мовчки.

Не люблю я в боргах ходити. Кожен борг віддавати доведеться. А я навіть не знаю, кому винна. Недобре!

- Мені от цікаво, а звідки в моїй кімнаті зошити, олівці, одяг? - запитала я так само сидячого нерухомо Ідена.

Відповідати він, схоже, не дуже хотів. Більше того, різко згадав, що поспішає, у нього справи й у його обов'язках не тільки метушня ловкола однієї студенткою, що зовсім недавно вступила до Академії... І взагалі, набридла я йому до виття...

- Ну що - таємниця така страшна?! - розлютила я. - Не скажеш, я взагалі до них не доторкнуся. Піду завтра ж купівлю собі форму й канцелярію...

- Вгамуйся! Форма й взуття видається студентам відповідно до уставу Академії. Ну... а з канцелярією підсобив ректор Корайс... Точніше, він розпорядився, а ми вже... Що тебе не влаштовує? А?! У тебе все є! Тільки вчися й не лізь у неприємності. Чого ти ще й гарчиш?!

Я піджала губи й знову уткнулась у книгу. Але не надовго.

- Іден, а чому ти мені допомагаєш? - раптом запитала я. - Ні за одним студентом немає такого нагляду. І привидів в особисті супровідні нікому не призначили.

Іден пішов брижами. Після задумався й знизав плечима.

- Мені пора! - вирішив він. - Учи уроки. Завтра в тебе першою парою медитації. Пам'ятаєш же, що куратор тепер особисто буде в тебе викладати задіяння резерву?

- Ти не відповів на моє питання... - з натиском повернулася я до важливої для мене теми розмови.

Іден, уже збираючись пройти крізь вхідні двері, зупинився.

- Вірю, що в тебе велике майбутнє, Іскра, - промурмотав він не зовсім виразно й утік.

Паразит.

А от і правда - дивно все це. Що в мені такого, щоб так із мною няньчитися?

Все-таки я з'ясую в нього цей момент!

І знову відкривши книгу, поглибилася в читання.

У цілому розповіді про діяння древніх магів були досить цікаві. І з погляду історії магії й королівства в принципі. Але зовсім нецікаві мені. По-перше, я дуже слабко уявляла собі мага з таким резервом, що одним клацанням пальців, навіть без заклинання, здатний викликати буру або згасити лісову пожежу... або, як Демейтирус Георинг Тельвийський - змінити рельєф Шетеренських гірських хребтів. У мене відразу виникає  резонне питання - а навіщо?

Тоді як в іншій книзі в цей самий час темні маги, та й світлі теж, будували ворота у Виворіт, щоб призвати монстрів і захопити владу.

Загалом, я цього не розуміла. Витрачали сили на всяку дурницю, а потім героїчно усували наслідки свого неробства.

Я захлопнула книгу й, побарабанивши пальцями по обкладинці, відклала її убік.

Доповідь мені на п'ятницю - ще встигну придумати, що туди писати. Щоб дуже здивувати магістра Дейрема.