Розділ 9.1

- Раз-Два! Р-р-р-раз... салаги! Салабони! Ну от за що мене Орем вами, доходягами, нагородив? - жалівся на долю свою нелегку Ер, проходжуючись уздовж нашого вже зовсім не активно віджимаючогося ряду. - Ви взагалі де виховувалися, немочі? У пансіоні для вихованих дівиць?

Хтось дуже чітко скрипнув після цього зубами, але поки ще мовчав. Ер сьогодні явно був не в дусі, і кожне необережне слово або рух міг закінчитися позаплановим додатковим завданням.

- Вас потрібно було оселити в жіночому крилі! - продовжував випробовувати на міцність чиїсь зуби перевертень. - Спідниці вам тільки й не вистачає! Руда, до тебе це не має ніякого відношення, у тебе ноги, як у курчати, голодом замореного.

І я б, звичайно ж, образилася, але... у мене й правда ноги були, як в охлялої курки, і я попросту побоювалася суперечити перевертневі. Все-таки народ цей спокійний і доброзичливий до пори до часу. І мені найменше хотілося б попастися йому на шляху, коли ця пора й час наступлять.

Хтось хихикнув. І це стало його фатальною помилкою.

- Тобто... Я отут розпинаюся, доношу до ваших збиткових мізків всю убогість вашої фізичної підготовки... а вам... смішно?! - образився перевертень.

Я навіть майже повірила, що Ергеля скривджено в найкращих почуттях.

- Студент Соул, встати! - гаркнув він так, що я від несподіванки клюнула носом у траву. - Вам смішно?! Віджимайтеся-Віджимайтеся! Не звертайте на нас зі студентом Соулом уваги, - єлейним голоском велів нам Ергель, але в мене чомусь від його тону внутрішності зав’язались. І знову звернувся до нещасного Дерека. - Виходить, смішно?!

- Та ні! - зміркував, що хиханьки вилізуть йому боком, Дерег Соул.

- Тобто ви мені слух пропонуєте перевірити?!

- Н-ні! - тоненько протягнув мій одногрупник.

- Добре. Цього разу зробимо вигляд, що мені почулося, - після довгого мовчання вирішив виявити поблажливість перевертень. - Двадцять кіл навколо гуртожитку. Марш!

У цю саму мить я віджалася свій останній, тобто вже навіть запасний, двадцять шостий раз, піднялася на ноги й здула з обличчя руде пасмо, що вибилася з коси.  Те здуватися відмовлялося навідріз. Навіть навпаки - прилипло до змоклого обличчя, страшно мене тим  самим дратуючи.

Обличчя мого однокурсника виражало всю глибину «любові» до тренера, але ні обуритися, ні ослухатися він не зважився й слухняно потрусив на перше коло.

- О! Руда! Молодець, ростемо. Так, дивися, років через двадцять із тебе вийде щось... путнє.

Знову схотілося надутися й образитися, навіть зовсім трошки - вилаятися. А ще прихопити на наступне заняття той самий порошок, що залишив по собі незабутнє враження на сержанта Тіньової Стражі в першу нашу з ним зустріч. Але відразу поховала цю самогубну витівку. Хотілося б не тільки дожити до п'ятого курсу, але ще й залишитися при цьому цілою - з ручками, ніжками й не покусаною.

- Дякую, що вірите в мене, майстер, - промурмотала я собі під ніс. - Нічого іншого я від вас і не очікувала.

- Давай ще сльозу пусти, - промурмотав уже не так роздратовано  перевертень. - Добре! Йдіть зализувати рани... тобто мазати маззю крепатуру, - і ледь усі піднялися й перевели подих, добив. - До завтрашнього ранку, студенти! Відчуваю, ніч спати не буду, а проведу її в роздумах, як би скрасити й врізноманітнити наше з вами спілкування й тренування! - хтось все-таки не витримав і застогнав. Ергель вискалився, задоволений ефектом, і, щоб не бачити наші скислі, як молоко на сонці, фізіономії, додав: - Марш по кімнатах!

Зраділий Соул прискорив біг, але його чекало розчарування:

- А ви, студент, продовжуйте! Я тут з вами побігаю, а то втрачу форму, поки у вас тут ніжитися буду.

Соул на це видав страждальницьке виття й вирішив нікуди не поспішати.

- Влип! - видихнув ледь чутно замстарости перш, ніж встиг зникнути в гуртожитку.

І мені щиро стало його шкода .

- Тервейл, - щасливо покликав тренер, - дорогий мій. Іди до нас. Третім будеш!

Здається, дехто теж зараз проклинає свій язик.

І щоб не бовкнути чого такого, що тренерові не дуже сподобається, рвонула із всіх ніг у свою кімнату. Аби підготувати, нарешті, доповідь.