Розділ 8.3

Дивне місце - бібліотека. Тихо. Тільки ледь чутно шарудять  книжкові сторінки, стряхуючи із себе пил і розганяючи по залі запах злежаного паперу і чорнил.

Височенні стелажі підпирають стелю. А в грудях розливається відчуття побожного трепету перед вічністю, знаннями й мудрістю десятків поколінь роду людського.

Я стояла біля стійки реєстрації й боялася дихати навіть, не те що говорити. Здавалося, подати голос у цьому сховищі знань - просте святотатство.

- Вжиха, - звісився через стійку зовсім не відчуваючи трепету, а винятково - роздратування, Іден. - Ти де?! Знову спиш на робочому місці? Корайсу все доповім. Зараз піду й доповім.

Роздратовано й зло вилаявшись, вискочила з-під стійки низенька, з метр зростом, жінка із зібраним у високий вузол темним волоссям. По всьому видно - сидверка. Народець, маленький зростом, але високий гордістю. А ще з паскудним характером, але відданий. Уїдливий, але жалісливий. Загалом, якщо й існує народ з більш суперечливою вдачею, то на територію Риогорну він ще не ступав.

Вона розклала на стійці карти й метнула на Ідена такий погляд, що той шарахнувся від несподіванки.

- Розвійся! - гаркнула вона. - Інакше Корайс прямо зараз довідається, що ти знайшов лазівку й вечорами засиджуєшся в жіночому душі. Або думаєш, за парою тебе ніхто не бачить?

Я змертвіла й швидко спробувала пригадати, чи виглядала дивно пара в моїй душовій... І як на зло, не пригадувалося зовсім, тому я просто залилася фарбою й нагородила привида гнівним поглядом.

- Можна подумати, у вас там є на що дивитися, - не демонструючи зовсім ніякого каяття, схрестив руки на грудях Іден. Але, схоже, трохи злякавшись реакції ректора, примирливо підняв руки й перемінив тему. Хитрун. - Добре! Ми отут у справі взагалі-то!

- Що потрібно? - вцепилась Вжиха в привида повним ненависті поглядом і зобразила такий торжествуючий вираз обличчя, що я нервово проковтнула всі відомі слова.

Щось мені підказує, що просити допомоги потрібно було в кого завгодно, тільки не в Ідена. Моя доповідь може тепер от-от закінчитися прямо на титульній сторінці.

- Пані Інгшат, - молячись не заплутатись й не переплутати букви в прізвищі бібліотекаря, заблагала я. Слава Світлові, вийшло все відмінно. Тому що цей народець страшно ревно ставився до своїх імен і прізвищ, і наплутати щось у звертанні до сидверця - нажити собі кревного ворога. - Мені потрібно написати доповідь, а я поняття не маю, звідки навіть починати. І... мені однозначно дістанеться, якщо я не впораюся до завтра.

Жінка подивилася на мене так жалісливо, що мені самій себе стало шкода ледве не до сліз, зібрала під стійкою залишки карток і зовсім не дивлячись сунула їх у загальну коробку. Хотілося б вірити, що потім вона в них розбереться.

- Ідемо, дорогенька. Я все тобі покажу, розповім... А ти геть пішов. Як знадобишся, покличу. Нема чого мені тут...

Іден стражденно закотив очі, розкинув руки й упав на спину. Природно, провалившись крізь підлогу й розплескавши примарні бризи.

- Паяц! - озвучила мої думки бібліотекар і махнувши рукою веліла йти за нею. - У нас ти знайдеш абсолютно все, що тобі може знадобитися.

- Дуже на це сподіваюся.

І, незважаючи на свій маленький зріст і гладку статуру, Вжиха швидко й спритно рушила між стелажів. Настільки швидко, що я ледь за нею встигала.

- И як ти, любонько, встигла тільки? - зітхнула майстер Інгшат, швидко дрібочучи між стелажів. - Що задали?

- Доповідь по біографіях трьох світлих і трьох темних магів, - слухняно відповіла я, не відриваючи погляду від разнокаліберних різнобарвних корінців книг.

- Відзначилася так відзначилася. Дейрем не любить, коли йому суперечать. Але! Поважає тих, хто не просто кидається словами, а може довести свою думку фактами, - задерла пухленький пальчик Вежея. - Тому якщо впораєшся із завданням, вважай, що до п'ятого курсу його улюбленицею будеш.

Я не дуже хотіла бути улюбленицею. І вже відверто жалкувала, що не відкусила собі язика, як колись бажав мені Торем. Тому що від нього в мене одні неприємності. А з іншого боку, якщо всі будуть мовчати, то що тоді буде зі світом?

- Тут повинно бути! - вирішила Вжиха й задерла голову, трохи прищулившись.

Я взяла з неї приклад й теж спробувала що-небудь розгледіти, але крім книг «Теорія бойових заклинань» і «Схеми й принципи концентрації магічної енергії» на очі нічого не попадалося. Зате й те, і інше займало по цілих два ряди й вражало обсягом матеріалу настільки, що ставало не по собі. Якщо все це матеріал для вивчення... навіть на п'ять курсів... вражає, темний його задери.

- От! - уклав бібліотекар, вивудивши з-за пазуха невеликий свисток.

Подула й... ні звуку. Ні єдиного звуку. Але відразу бібліотека почала рухатися, немов ожила. Здригнувся стелаж. Струснулися книги.

І знову зовсім нікого аромату в магії. Як і в гуртожитку. Як я ні принюхувалась - тільки книжки й пил.

- Що це за магія? - зірвалося з мого невгамовного язика.

Майстер Інгшат лише мазнула по мені поглядом і знову зосередилася на книзі, що знайшла для мене.