Розділ 8.2

Їдальня тільки почала наповнюватися голодними втомленими студентами й дещо смиканими викладачами. А ще неймовірними ароматами, що вислизали у відкрите вікно роздачі. І незважаючи на зовсім недавній сніданок, у мене знову забурчав шлунок. Прірва якась просто. Так недовго й нашу поважну пані кухаря наздогнати. Хоча... пам'ятаючи знущання Ера, можна в принципі не хвилюватися за свою фізичну форму. Отут ні грама зайвого не зачепиться.

Я оглянулася, маючи намір з'ясувати, про який сюрприз говорив привид, і ледь стрималася, щоб не зойкнути і не підстрибнути від радості.

А чекав мене несподіваний, а головне, дуже приємний сюрприз в особі Стефана. Сидів за окремим столом із уже зібраним другим обідом для ще однієї персони. І чомусь сумнівів не викликало, хто саме ця персона.

Стефан теж мене помітив і, блиснувши білозубою широкою посмішкою, махнув мені рукою.

Я радісно посміхнулася у відповідь і направилася до його столу. Але погляд однаково мимоволі метнувся убік викладацьких столів. Орема, як не дивно, не було. Зате цілителька була присутня, і моя поява повз її увагу не пройшла. Якось недобре вона на мене подивилася... навіть схотілося пересмикнути плечима, щоб скинути цей гострий недобрий погляд. Ледь стрималася, чесне слово. І то тільки завдяки тому, що приділила всю свою увагу Стефанові. Ну й чорт із нею.

Виглядав він на порядок краще, ніж я могла б навіть очікувати. Дещо блідуватий, але загалом цілком нормальний і здоровий вигляд. І навіть, судячи із задоволеної щирої посмішки, відмінний настрій.

Що мене особисто трохи збентежило.

Не те щоб я не вірила в настільки швидке одужання й у цілительську магію. Просто як дочка відьми, що довгі роки була єдиним лікарем у нашім селі, мала хоч якесь поняття про травми, лікування й реабілітацію. І навіть при самих оптимістичних прогнозах і застосуванні цілительної магії він ще декілька днів як мінімум повинен був би провалятися, наледве дихаючи й кашляючи при кожному вдиху. Все-таки Сейл його добряче приклав об стіну...

Але до столу я підійшла, старанно приховавши своє здивування.

- Рада тебе бачити, - щиро посміхнувшись і від чистого серця сказала я, падаючи на лавку напроти мого нехай не друга ще, але вже доброго знайомого. - Цілителі казали, що тобі потрібно відлежатися декілька днів... не очікувала тебе побачити так скоро.

- Сам не очікував, - чесно зізнався Стеф. - Думав, що ще тиждень мене будуть лікувати й відновлювати. Пропущу купу матеріалу й буду потім вас усіх наздоганяти. Але лорд Орем, слава Світлові, учора ввечері притяг цілителя когось... противний дядько, скажу тобі по секрету... той помагічив наді мною - і сьогодні я вже готовий повернутися в стрій.

- Краще б ти так не поспішав, - пролунало за моїм лівим плечем, і біля мого обіду з'явився ще один, ліворуч, а на лавку поруч сіла ще одна людина. Я обережно підняла погляд і наткнулася на спокійний, абсолютно серйозний профіль нашого старости. І якось стало не по собі. Це взагалі що повинно означати? - Викладачі нас із першого дня вирішили заганяти.

- Раніше, говорять, такого не було, - підхопив розповідь його зам, прилаштувавши свою тацю напроти моєї. - Перший курс так не ганяли. Навпаки, дозволяли обвикнутися. А отут ще до першого дня осідлали й поганяють. Щоб, так сказати, відчули всю глибину... ями, у яку потрапили, - і, криво посміхнувшись і кивнувши в мою сторону, додав єхидно: - Але деякі ще умудряються робити підкоп.

Я відкрила рот, підбираючи слова, щоб обуритися, але передумала й перевела погляд у тарілку з обідом, в'януло колупаючи виделкою гречану кашу з томатно-м'ясною підливою.

Якось дивно все це... З одного боку. А з іншого... може, вони й правда просто не могли прийняти мене, відповідно до своїх якихось норм? Адже Ергель не став би говорити просто так. Добре я, маленька, недосвідчена й взагалі - село, як він говорить. Але перевертень-то дорослий і розумний. І перевертень. А це вам... не просто так... А мати колись говорила, що краще всіх відчувають людей саме вовкулаки. І ще говорила, що характер у них... не дай Світло. Але це я саме вже й так зрозуміла.

- З одужанням тебе, - підняв Сетербі склянку з компотом із сухофруктів.

- І спасибі! - кусаючи губу, промурмотала я, згадавши, що так і не подякувала дотепер Стефа за свій порятунок. І нехай на мені був захист лорда Орема, але він же цього не знав. І заступився за мене від чистого серця й через свою вроджену шляхетність.

- Не видумуй, - зніяковів Стеф.

І щоб сховати незручність, він, як  і Міель, взяв приклад з Езера. А мені просто не залишалося нічого іншого.  Я надпила ковток і відставила склянку, згадавши, що їсти мені потрібно добре, інакше Іден мене здасть із тельбухами керівництвові. А воно, керівництво, може не завжди бути добрим. І  наступного разу обгребу, як і заведено.

- Кор, не твої подруги? - запитав сидячою обличчям до входу Міель Тирвейл і, махнувши рукою відьмам, указав на мене. - Тут вона, дівчатонька!

Ой-йой!

Здається, зараз буду вигрібати... Так не люблю виправдуватися. Але, схоже, доведеться, інакше залишуся без двох перших і єдиних подруг.

Сильвія й Тара підлетіли до столу й устали так, щоб добре бачити моє обличчя й вираз крайнього покаяння на ньому. Я ж і правда не навмисно!