Розділ 8

— Заклинання поділяються на три види, — надиктовував магістр Толл Дейрем. — Захисні, відновлювальні, вони ж заклинання цілительського характеру, і безпосередньо бойові. Ми з вами зупинимося на третьому виді.

Я швидко заносила лекційний матеріал у зошит, не встигаючи навіть голови підняти на викладача. Але на перший погляд, він був не те щоб дуже помітним — середнього зросту й віку, у каштановому волоссі вже з'явилася перша сивина, світло-карі очі постійно мружилися, немов маг усіх у чомусь підозрював, а губи презирливого кривилися... Загалом, не можу сказати, що він мені сподобався.

— Бойові заклинання можна розділити на два типи — точкові та віялові. Записуємо: точкове заклинання вражає одну ціль, але найчастіше з вищою ефективністю. Це вже від вас залежить, наскільки. Витрата резерву середня. Віялові — вражають кілька цілей, але витрата енергії набагато більша, точність — гірша, а ефект... але знову ж таки, застосування тих чи інших заклинань залежить виключно від ситуації.

— А заклинання темної магії до яких належать? — підняв руку і, після ствердного кивка, запитав Сетербі.

— До всіх перелічених, крім цілительських, хоча підняття трупів має дещо спільне і з цим видом теж... Якщо грубо, то можна й так пов'язати. Темна магія... вона, в принципі, має всього лише інше джерело сили. Ну і, звісно, різна природа магії накладає певний відбиток на свідомість мага. Темрява проникає в серце й отруює свідомість.

Викладач завжди правий. Завжди, Рішо. І не треба з ним сперечатися й доводити протилежне. Ти перший день в Академії... Але щось усередині мене бунтувало від такого ставлення до темної магії та магів. Напевно, той самий темний бік мого дару. А може, мій особистий досвід. Як згадаю перекошене від злості обличчя Шеррінга і його сповнений люті голос. Або гнів Сейла, який вирішив, що його не прийняли на факультет через мене... Абсолютно безпідставні звинувачення... Так і не скажеш, що вони від Світла свій дар отримали.

— І маги зі світлим даром теж... різні бувають, — вирвалося в мене перш, ніж я встигла прикусити язика і хоч раз у житті промовчати.

Викладач миттєво вп'явся в мене гострим поглядом, немов просто зараз мав намір застосувати те саме точкове заклинання й позбавити світ від такого невігластва, як я. —

Студентко Ко-ор! — протягнув він, не намагаючись приховати глузливу посмішку. — Ви, схоже, з тих ідеалістів, що наївно вірять у те, що й від Темряви буває користь?

Мовчи. Прикуси язика й мовчи... У тебе залік наприкінці семестру...

— Може, й ідеалістка, але точно знаю, що людина — всього лише людина. І не від магії залежать її особисті якості.

Казала це я, досліджуючи свій паршивий, зовсім нерозбірливий почерк, тому виразу обличчя викладача не бачила. І, судячи з усього, це на краще.

— Чудово! — прошипів магістр Дейрем. — До наступного заняття ви мені й розпишете по три приклади біографій темних магів і світлих. І зверніть увагу на їхні вчинки.

Ну звичайно ж. У хроніках часто пишуть те, що вважає за потрібне літописець. І найчастіше його особисте ставлення до описуваної людини відіграє набагато більшу роль, ніж вчинки цієї самої людини.

— Так, магістре Дейрем! — кивнула я й вирішила, для різноманітності, промовчати.

Поки він не вигадав мені ще якесь покарання. От радили ж мені тримати язика за зубами. Одні проблеми від нього! І все ж не втрималася й поставила запитання:

— А ритуали на крові? До якого типу чи виду їх відносять?

Магістр Дейрем зміряв мене важким поглядом, і я ледве стрималася, щоб голову в плечі не втягнути.

— Ритуальні заклинання на крові, студентко Кор, заборонені не тільки в нашому королівстві, а й у всіх куточках континенту. Тому що найчастіше призводять до катастрофічних наслідків. Належать вони до виду заклинань призову і вам, студенти, викладатися, звісно, не будуть. Тож не забивайте дурницями голову, студентко Кор. І зосередьтеся на занятті...

— Так, магістре Дейрем, — пробурмотіла я, уткнувшись у зошит.

В іншому пара пройшла спокійно. Матеріал викладач подавав живо й цікаво. Навіть із прикладами, формулами, розрахунками, комбінаціями та схемами плетіння... аж до того, що демонстрував і змушував нас повторювати жести й паси. Ясна річ, без залучення резерву. Інакше наше хаотичне щось рознесло б до дідька всю аудиторію. Навіть незважаючи на його до мене ставлення, колючі погляди й презирливу посмішку, якими він мене нагороджував, варто було мені схибити з жестами, лекція мені дуже навіть сподобалася.

— Обід! — нагадав мені Іден, що спустився зі стелі, коли я брела коридором і будувала з пальців конструкцію, яку так і не вийшло зробити на парі. Виходила якась безглузда дуля.

І це просто виводило мене із себе... Настільки, що, не відразу збагнувши, що Іден просто переді мною, пройшла крізь нього. І пересмикнула плечима. Ненормальне якесь відчуття, немов крізь густий вкритий інеєм туман пройшла, навіть паморозь на одязі осіла. Бр-р-р!

— Я тільки поснідала... — спробувала відмовитися я, розуміючи, що ще й відбивна з картоплею не вляглася, і при цьому струшуючи із себе іній.

— Велено проконтролювати, — безапеляційно заявив привид, схрестивши руки на грудях і, здавалося, зовсім не помічаючи ні того, що крізь нього щойно пройшли, ні моєї на те реакції. — А лорд-начальник Тіньової варти не та людина, з якою ладен сперечатися привид, — і перш ніж я встигла ще що-небудь вигадати й обуритися, додав: — До того ж на тебе там уже чекають.

— Хто?! — забувши, що збиралася опротестувати будь-який примус маленької нещасної мене, запитала я.

— А от іди й дивись. Я взагалі казати тобі нічого не повинен, — задер підборіддя привид. — І я, між іншим, ще не снідав і тим паче не обідав! Піду я... Там у четвертого курсу магічні змагання були... Перекушу хоч.

Я мимоволі всміхнулася підкреслено нещасним інтонаціям у його голосі. Пам'ятаю я, як недоїдають і страждають обділені привиди Академії стихійної магії. Бідну Маель ледь не розірвало від ввібраної енергії. — Смачного, — побажала я привиду і швидким кроком попрямувала до їдальні.