Розділ 7.1

- Ну що ти тупцюєш? Стукай давай! - знову повернувся до своєї звичної дратівливо-уїдливої манери спілкування привид магістра Ідена. - У мене справ - не розгребешся до наступного століття.

Може, і так, але щось мені підказувало, що Іден поспішав зализати свою поранену гідність. І моя присутність тільки сипала сіль на рану. Тобто на самолюбство.

- Стукаю, - згадавши, що мене там, нібито чекають, я занесла руку, але знову завмерла. Згадався й колючий важкий погляд лорда-наставника, і різкі слова... Якось все-таки не так сильно мені хотілося його зараз бачити.

Не витримав, як не дивно Іден: просто сунув голову крізь двері, і я  почула його глухий, не дуже розбірливий голос:

- Студентка Кор за вашим наказом прибула й тупцює під дверима, явно побоюючись прочуханки, - здав мене з тельбухами привид.

От сволота примарна... Я йому це ще пригадаю...

Але мені тепер нічого іншого не залишалося, як штовхнути двері й увійти.

- Ну не з'їсть же він тебе, - цілком резонно помітив, шепнувши мені на вухо, Іден, і, одержавши найспопеляючий погляд, на який я була здатна, провалився крізь підлогу, закривши ніс, як при стрибку у воду. Блазень!

Я кинула обережний швидкий погляд на куратора й відразу знову повернула всю увагу носкам своїх новеньких туфель. Все-таки не дарма за ним зітхає Силь, та й Тара теж, і підозрюю, що не тільки вони. Я й сама піймала себе на тім, що стояла б і дивилася на нього, як ненормальна. У принципі, це й не злочин - стояти й дивитися. Але соромно!

Ех...

Начебто не дуже злий. Може, і правда... не вб'є.

Лорд-начальник Тіньової Стражі стояв у пів-обороту біля вікна й дивився кудись у двір, немов і не помічав моєї присутності. Я теж уваги привертати не поспішала, стояла сумирно, потупивши очі й вивчаючи чудовий візерунок килима.

- Світлого дня, Айрін! - нарешті відірвавшись від свого заняття, або догледівши те, що там відбувалося, привітався Орем.

- Світлого... магістр Орем, - побажала я килимові й у нього ж запитала: - Ви хотіли мене бачити?

Притому настільки, що зірвали з пари, і тепер мене точно запам'ятала магістр Ферг. І щось мені підказувало, що дама вона з характером складним, я б сказала навіть - некромантським. І таке недбале відношення до предмета мені ще пригадають.

- Так! Сідайте, - Орем кивнув на єдиний стілець напроти письмового столу, а сам так і продовжив стояти біля вікна.

У нього отут взагалі з меблями туго було - стіл і пара стільців, кутовий столик із глечиком води й книжкова шафа. Та й то все це пустувало. Відразу видно, що  з'являється він тут не часто й тільки плащ залишити. І від студентів сховатися...

Ледь переставляючи ноги й уже відверто починаючи боятися розмови, до якої так старанно й довго підходять, я добрела до стільця, на який мені вказали, й присіла на самий край.

- Айрін, - через кілька митей все-таки заговорив мій наставник, і я, хоч і очікувала початку розмови, однаково здригнулася. Невже знову почне вмовляти мене перевестися на інший факультет? Дулю з маком! Тільки вперед ногами мене тепер із цієї спеціальності випруть. - Мені потрібно вам задати кілька неприємних питань.

- Ви приємні, схоже, задавати не вмієте... - вирвалося в мене, не інакше як через напругу. Тому я відразу ойкнула, і пошкодувала, що так і не навчилася мовчати.

Але лорд-начальник Тіньової Стражі зробив вигляд, що не почув моєї репліки, і стало якось легше на душі.

- Ви не могли б пригадати, що відбувалося перш, ніж Алайя Кор пішла на Виворіт? Може, ви щось помічали дивне, незвичне, непритаманне вашій матері? Зміни в її поводженні?

- Так ні, - знизала я плечима, почуваючи як у грудях щось стиснулося. А до горла підкотив ком. - Нічого незвичайного... Вона поводилася як завжди. Єдине, що її бентежило - шалівки.

Орем кивнув, чи погоджуючись зі своїми здогадами, чи з моїми словами.

- Мені потрібно точно знати, що саме відбувалося й що говорила ваша мати напередодні своєї смерті. Це дуже важливо, Айрін, тому спробуйте згадати все...

- Вона мені в принципі нічого не розповідала. Із трактирником поділилася, а із мною - ні, - видавила я, опустивши очі й проковтнувши ком гіркоти. - Якби я знала...

- Тобто про вбивства й прориви ви не знаєте зовсім нічого?

- Так я про них тільки від Гермеля й Гейки й довідалася! - вигукнула я. - Та й із чого мені взагалі щось...

Отут я запнулася.

- Ви ж не думаєте, що мама... причетна?! - не своїм голосом запитала я.

І відразу отримала докірливий погляд. Лорд Орем покачав головою:

- Я думаю, у неї були підозри. Можливо, вона навіть була знайома з убивцями...

Мама знайома? Звідки?

Схоже це я сказала вголос. Смикнула воріт, відчуваючи, що стає складно дихати. Не може бути такого. Мама не може зв'язатися...

- Вона тобі взагалі хоч щось розповідала? - якось сумно запитав Орем, уже заздалегідь знаючи відповідь на це питання.