Розділ 6.2

Після швидкого душу я бігла в їдальню.

Тара й Силь уже були там і повинні б мені взяти сніданок. Але навіть якщо й так, то часу на саму їжу в мене залишалося всього нічого. Тому як на носі були тренування по медитації й розкриттю дару, на які я навіть банально спізнитися - не могла собі дозволити.

- Не набігалася, руда? - наздогнав мене Ер. - Ну давай  разом, чи що, до їдальні...

Я спіткнулася й ледь не розтяглася на кам'яній брущатці. Винятково від несподіванки, а не від бажання із усього маху тріснути перевертня по чутливому нюхальному органові. Але не склалось, тому що реакція в представників цього народу куди краще моїх літальних здібностей. Тому я була перехоплена й повернута в нормальне вертикальне положення.

- Навіщо ти це? - розправивши студентську форму й продовживши крокувати уже куди повільніше, запитала я, натякаючи на ранкову зарядку. Страшно хотілося з'ясувати всі непорозуміння, навіть якщо буду змушена це зробити ціною свого сніданку. Здається, доведеться мені біля самого входу в їдальню розвертатися до залу для медитацій. Судячи з карти, люб'язно виданої мені Сильвією, йти ще пристойно. Так що можу й не встигнути. Зовсім. Напевно, тому закінчила фразу досить різко: - Вони й так мене ненавидять всі поголовно.

Ер якось на мене подивився так... зі співчуттям.

- Зовсім ти в людях не розбираєшся, руда. Якби вони тебе ненавиділи, то ще й свої віджимання тобі скинули б. А так... - він по-хлоп'ячому задерикувато посміхнувся, пристосувавшись до мого кроку. - Ти просто не вписуєшся в їхні розуміння норми, от і не вирішили поки що, як з тобою поводитися. Як і Віл, між іншим.

Від несподіваної зміни обговорюваних осіб я збилася з думки й забула чергову претензію, що збиралася висловити Еру.

- А він отут при чому зараз? - ошарашено уточнила я про всяк випадок. Мало чого я не знаю про лорда-начальника Тіньової Стражі.

І відразу була нагороджена таким поглядом, що відчула себе злиднем тупоголовим.

- Скільки тобі років, кажеш? - вирішив уточнити ні з того ні із сього наш тренер і екзекутор.

- У вересні буде вісімнадцять, - зізналася я, відчуваючи деяку незручність.

- От... дідько! - вилаявся Ер. І відразу незрозуміло з чого додав. - Мені його вже шкода. Добре, руда. Іди снідай і вчися. Я піду працювати. А то з вашими Академіями незабаром з Вивороту всі потвори сюди переберуться.

- А як розслідування? - відразу згадала я й вирішила з'ясувати хоч що-небудь. Може, і не відповість, але чому б не спробувати?

- Кволо, - поморщився перевертень. - Дуже кволо й незрозуміло. Але не забивай голову тим, що тобі не потрібно. Світлого дня, руда!

- И вам, майстер Онер, Світла, - відгукнулася я.

Їсти перехотілося. Навіть якось стало важко усередині. І добре. Однаково не встигала ж...

Тому завернула на доріжку, що, якщо вірити карті, повинна була привести мене до залу медитації, і швидким кроком направилася на перше заняття. Якщо не вважати, звичайно, нашого фізичного виховання.