РОЗДІЛ 6.1

- Ну що, слабаки, готові стати справжніми чоловік... - уже знайомий мені перевертень перевів погляд на мене, від чого особисто мені схотілося провалитися крізь землю, і поправився: - Магами... Бойовими магами. Руда, з тебе теж зробимо мага. Обіцяю.

Я знову потупила погляд і почервоніла, розуміючи, що в цей момент  просто купаюся в чоловічій увазі.

Х-худобина безсовісна. Цікаво, призначення саме його на роль викладача було особистою підлянкою куратора? Чи то просто такий цікавий збіг?

Дивитися на нашого нового викладача по фізичній підготовці й бойових мистецтвах, відверто кажучи, не дуже хотілося.

Щось мені підказувало - помститься. Напевно, це саме «обіцяю» і підказувало. За все й відразу. Точно вам говорю. За порошок, що відбиває нюх, за те, що ні з того ні із сього відправили в столицю - зображати мою няньку й водити ледве не за руку по території Академії... може, ще за що, чого я не знаю. Але помститься однозначно.

Перевертень посміхнувся, блиснувши ідеальними білими зубами, і з вікон жіночого крила гуртожитку вилетів злагоджене захоплене зітхання. Що самого викладача й сержанта Тіньової Стражі анітрошки не торкнуло. Навіть не відволікло від нещасних нас, що ще добряче пам'ятали учорашню пробіжку. І не знаю, як там хлопці, мені, якби не материні запаси мазі, які я прихопила із собою в столицю, точно з ліжка б не встати.

Так що там устати, я б і лягти нормально не змогла. А так, змивши із себе утому в теплому душі й намазавши ноги й спину маззю від забитих місць і болю в м'язах, я навіть змогла забути про свої дивні здатності, непорозуміння й неприкриту ворожість моїх однокурсників, про зарозумілу цілительку. Навіть про пронизуючий наскрізь погляд лорда Орема й дратуюче висячої на ньому викладачці по цілительству... про усе разом, і в цілому.

Мені все-таки вдалося просто заснути глибоким спокійним сном, щоб сьогодні успішно... проспати.

Якби не пильний противний привид Іден, що взяв під власну опіку мою скромну персону, то, напевно, не тільки тренування, але й весь перший день навчання в ліжку б провалялася. Він же мене просвітив про наявність розкладу на письмовому столі, форми, у тому числі й спортивної, і взуття трьох видів - для спортивних тренувань, магічних і просто для відвідування занять. І під стогони про незамінність і недооціненість примари, якого я буквально змусила повернутись до мене спиною, поки я переодягалася, начепила форму, взулася й вилетіла у двір гуртожитку, де вже юрбилися мої однокурсники.

- Бойовий маг повинен бути зразком... - і знову Ергель глянув на мене, поморщився і якось жужмом закінчив свою промову, котра на ділі толком і не почалася: - Право-руч! Бігцем... Марш!

І щоб ми не почували себе ущербними... Хоча кому я брешу? Щоб не повзли, як паралізовані черепахи, і не простоювали поза зоною огляду перевертня, Ергель побіг поруч із нашою гусінню.

Саме поруч із замикаючою «хвіст» мною.

До скрипу зубів бадьоро побіг, задерикувато так... ні тобі задишки, але ж навіть у моїх однокурсників з відмінною фізичною підготовкою подих збивався, ні спотикання... спотикалася винятково я. Він навіть щось там собі насвистував під ніс, у проміжках між віддаванням команд і обзиванням нас слабаками, салагами, задохликами... загалом, словниковий запас у перевертня тільки заздрити.

- Кроком руш! - віддав нову команду Ергель, і я ледь не збила з ніг Теора Пейра, котрий вмить перейшов на крок - мого одногрупника й мага води. - Будемо віджиматися! Упор лежачи прийняти!

Під ємну загальну думку «твою ж ти...», озвучене Миелем, ми прийняли упор лежачи.

- П'ятдесят віджимань. Поїхали.

Усе. Завтра буде похорон. Мій, схоже.

- Дозвольте звернутися, сержант Онер, - зненацька подав голос мій староста.

- Давай. Звертайся, - якось задерикувато дозволив наш пала... викладач.

- Я вважаю, що для дівчини - п'ятдесят віджимань занадто багато, - зовсім спокійно відмітив старості групи, і я від подиву клюнула носом у ще мокру від ранкової роси й легкої паморозі траву. - Студентці Кор вистачило б і десяти...

Ергель хмикнув. Щось мені підказувало, що чогось такого він очікував і, судячи з його задоволеної фізіономії, староста моєї групи не розчарував його.

- У нас є норма на групу - чотириста віджимань. Хто згоден взяти на себе різницю?

- Я сама! - обурилася я, розуміючи, що зараз зароблю ненависть всієї групи до кінця свого навчання.

- Ну от скажи мені, руда, чого тобі там спокійно не лежиться? - просвистів перевертень, присівши навпочіпки. - Дай чоловікам відчути себе чоловікам. Тобі ж на руку. Лежи тихо й умирай від утоми. Так хто? Сорок віджимань до п'ятдесяти!

- Я зроблю, - відгукнувся староста.

- И я... - відразу подав голос зам старости.

- По двадцяти віджимань зверху. Кожному. Поїхали. А те голодними залишитеся. Час!

Усе. Тепер мене точно зненавидять. Староста і його зам так точно.

Я зло скрипнула зубами й прийнялася віджиматися.

Сволота злопам'ятна. Все-таки вирішив мені зіпсувати життя.