Розділ 6

— Ну що, салаги, готові стати справжніми чол... — вже знайомий мені перевертень перевів погляд на мене, від чого особисто мені захотілося провалитися крізь землю, і виправився: — Магами... Бойовими магами. Руда, з тебе теж зробимо мага. Обіцяю.

Я знову опустила очі й почервоніла, розуміючи, що в цей момент просто купаюся в чоловічій увазі.

С-скотина безсовісна. Цікаво, призначення саме його на роль викладача було особистою капостю куратора? Чи просто так збіглося? Дивитися на нашого нового викладача з фізпідготовки та бойових мистецтв відверто не дуже хотілося.

Щось мені підказувало — буде мстити. Напевно, це саме «обіцяю» і підказувало. За все й відразу. Точно вам кажу. За порошок, що відбиває нюх, за те, що ні з того ні з сього відправили до столиці — зображати мою няньку й водити ледь не за руку територією Академії... може, ще за щось, чого я не знаю. Але мстити однозначно буде.

Перевертень усміхнувся, блиснувши ідеальними білими зубами, і з вікон жіночого крила гуртожитку вилетіло злагоджене захоплене зітхання. Що самого викладача й сержанта Тіньової варти анітрохи не зворушило. Навіть не відволікло від нещасних нас, які ще пам'ятали вчорашню пробіжку. І не знаю, як там хлопці, а мені, якби не материні запаси мазі, які я прихопила із собою до столиці, точно з ліжка б не встати.

Та що там встати, я б і лягти нормально не змогла. А так, змивши із себе втому в теплому душі й намастивши ноги та спину маззю від забоїв і болю в м'язах, я навіть змогла забути про свої дивні здібності, непорозуміння й неприховану неприязнь моїх однокурсників, про зверхню цілительку. Навіть про пронизливий наскрізь погляд лорда Орема й викладачку з цілительства, що дратівливо висіла на ньому... про все, загалом.

Мені все ж вдалося просто заснути глибоким спокійним сном, щоб сьогодні успішно... проспати.

Якби не пильний противний привид Іден, що занепокоївся моєю скромною персоною, то, напевно, не тільки тренування, але й весь перший день навчання в ліжку б провалялася. Він же мене просвітив про наявність розкладу на письмовому столі, форми, зокрема й спортивної, і взуття трьох видів — для спортивних тренувань, магічних і просто для відвідування занять. І під стогони про незамінність і недооціненість привида, якого я буквально змусила розвернутися до мене спиною, поки я перевдягалася, начепила форму, взулася й вилетіла у двір гуртожитку, де вже юрмилися мої однокурсники.

— Бойовий маг має бути взірцем... — і знову Ергель глянув на мене, скривився і якось скомкано закінчив свою ще до пуття не розпочату промову: — Право-руч! Бігом... Руш!

І щоб ми не почувалися неповноцінно... Хоча кому я брешу? Щоб не повзли, як паралізовані черепахи, і не простоювали поза зоною огляду перевертня, Ергель побіг поруч із нашою гусеницею. Якраз поруч зі мною, що замикала «хвіст».

До огиди бадьоро побіг, завзято так... ні тобі задишки (хоча навіть у моїх однокурсників із чудовою фізичною підготовкою дихання збивалося), ні спотикань... спотикалася виключно я. Він навіть щось там собі насвистував під ніс, у проміжках між віддаванням команд і обзиванням нас салабонами, салагами, здохликами... загалом, словниковий запас у перевертня завидний.

— Кроком руш! — віддав нову команду Ергель, і я ледь не збила з ніг Теора Пейра — мого одногрупника й мага води, який різко перейшов на крок. — Будемо віджиматися! Упор лежачи прийняти!

Під ємну загальну думку «твою ж ти...», озвучену Міелем, ми прийняли упор лежачи. — П'ятдесят віджимань. Поїхали.

Все. Завтра буде похорон. Мій, схоже.

— Дозвольте звернутися, сержанте Онер, — несподівано подав голос мій староста.

— Давай. Звертайся, — якось завзято дозволив наш ка... викладач.

— Я вважаю, що для дівчини — п'ятдесят віджимань занадто багато, — абсолютно спокійно зауважив староста групи, і я від подиву клюнула носом у ще мокру від ранкової роси й легкої паморозі траву. — Студентці Кор вистачило б і десяти...

Ергель задоволено гмикнув. Щось мені підказувало, що чогось такого він очікував і, судячи з його задоволеної фізіономії, староста моєї групи не розчарував його. — У нас є норма на групу — чотириста віджимань. Хто згоден взяти на себе різницю?

— Я сама! — обурилася я, розуміючи, що зараз зароблю ненависть усієї групи до кінця свого навчання.

— Ну от скажи мені, руда, чого тобі там спокійно не лежиться? — просвистів перевертень, присівши навпочіпки. — Дай чоловікам відчути себе чоловіками. Тобі ж на руку. Лежи тихо і вмирай від утоми. То хто? Сорок віджимань до п'ятдесяти!

— Я зроблю, — відгукнувся староста.

— І я... — тут же подав голос заступник старости.

— По двадцять віджимань зверху. Кожному. Поїхали. А то голодними залишитеся. Час!

Все. Тепер мене точно зненавидять. Староста і його заступник так точно. Я зло скрегонула зубами й почала віджиматися. Наволоч злопам'ятна. Все ж таки вирішив мені зіпсувати життя.

Після швидкого душу я бігла до їдальні.

Тара і Сіль уже були там і мали б мені взяти сніданок. Але навіть якщо й так, то часу на саму їжу в мене залишалося обмаль. Адже на носі були тренування з медитації та розкриття дару, на які я навіть банально спізнитися — не могла собі дозволити.

— Не набігалася, руда? — наздогнав мене Ер. — Ну давай разом, чи що, до їдальні…

Я спіткнулася й ледве не розтягнулася на кам'яній бруківці. Виключно від несподіванки, а не від бажання з усього розмаху тріснути перевертня по чутливому нюхальному органу. Але не судилося, бо реакція в представників цього народу значно краща за мої літальні здібності. Тому я була перехоплена й повернута в нормальне вертикальне положення.

— Навіщо ти це? — розправивши студентську форму й продовживши шлях уже значно повільніше, запитала я, натякаючи на ранкову зарядку.

Страшенно хотілося з'ясувати всі непорозуміння, навіть якщо буду змушена це зробити ціною свого сніданку. Здається, доведеться мені біля самого входу в їдальню розвертатися до зали для медитацій. Судячи з карти, люб'язно виданої мені Сільвією, йти ще чимало. Тож можу й не встигнути. Зовсім. Напевно, тому закінчила фразу досить різко: — Вони й так мене ненавидять усі поголовно.