Розділ 5.1

- Кімната номер двадцять три, - тикнувши мені ключ, повідомила дама в окулярах, що відрекомендувалась як магістр Редвенс. - Ліворуч іди. А вам, хлопчики - у праве крило!

- А що, до дівчаток ніяк? - поцікавився мій однокурсник, з яким мені поки познайомитися не вдалося. Що там, я в принципі ні з ким не знайома із групи. Тільки Стефан і той, кого викликав Орем.

- До дівчаток - у бордель підеш, - відразу відреагувала охоронниця порядку всея Академії. - А осюди сунешся - і вже ні до однієї дівчинки підійти не зможеш!

Любитель дівчаток стушувався й швиденько загубився в невеликій, але дуже скиснувшій юрбі майбутніх бойових магів. Схоже, теж подумували заходити іноді в ліве крило.

- А вони до нас... якщо що? – насмілився поцікавитись інший хлопець.

- Не про те думаєте, студент Пейр, - пожурила пальчиком магістр Редвенс. - Я б на вашім місці переживала, як би до вас не наскочив ваш куратор з ревізією. Або ж привиди Академії. Вони, якщо вам цікаво - очі й вуха нашого ректора. А магістр Корайс не церемониться ні з ким. - і вже мені додала. - Ви в цьому житті ключ візьмете або наступного почекаємо.

Я спохватилася, вдячно кивнула, забравши ключ, і побрела по коридорові першого поверху. Звичайно, було б цікаво підслухати, що там ще будуть втовкмачувати моїм одногруппникам, але дама в окулярах позбавила мене найменшого приводу стояти стовпом, розвісивши вуха.

Кімната номер двадцять три була в самому кінці коридору. Як навмисно, слово честі, подалі - щоб очей не мозолила. Але був і позитивний момент, на табличках біля інших кімнат було по двоє імен, у мене - одне. Моє. А отже, жити я буду, як королева - одна. Інший позитивний момент - що моя кімната ближче інших до душу, а виходить, після водних процедур не прийде шльопати через весь поверх. Береже моє здоров'я адміністрація Академії.

Загалом, суцільні позитивні моменти.

- Привіт, сусідко! - випала із сусідньої кімнати темноволоса дівчина в синій суконці з нашивкою Академії. - Там ключ вставити треба й сказати своє ім'я, щоб двері відчинились... Чи сама вже розібралася?!

- Да ні поки, - відповіла я, дещо розгубившись. - Спасибі!

Я сунула ключ у шпарину й вимовила заповітне «Айрін Кор». Замок клацнув, і двері безшумно відчинились. І ніякого аромату магії. Зовсім. Це що за магія така... Або не магія? Так не буває... як без магії?

- Сильвія Ірем! - відразу представилася моя сусідка, відволікаючи мене від роздумів. - Я на відьомському навчаюся. І Тара теж... - ще одна пухкенька відьма виглянула з кімнати, махнула мені пиріжком і знову сховалася. А я згадала, що обіду в мене в розпорядку дня сьогодні не значилося, і шлунок відразу дав про себе знати, невдоволено забурчавши. - А тебе як на факультет до хлопців занесло? - продовжила розпити Силь.

- Чисте везіння! - посміхнулася я.

Хоч тут таке везіння... сумнівне м'яко говорячи. Але не розповідати ж, що це ректор вирішив на мені експерименти ставити, а не я сама ризикнула вступати на чоловічу спеціальність.

- Ох, так... У вас такий наставник... - мрійливо закотила очі моя сусідка. - Я вже сто разів встигла пошкодувати, що хоч не спробувала на ваш факультет сунутися. Правда, не вступила б однаково - сил ледь на відьомський вистачило. Але так би хоч спала спокійно, знаючи, що спробувала всі шляхи...

- Краще бути гарною відьмою, чим аби яким бойовиком, - зазначила Тара, висунувшись із кімнати й знову сховавшись.

Мені навіть схотілося перевірити, що ж вона бігає туди-сюди увесь час.

- Мазь готує, - просвітила мене Силь, помітивши мій інтерес. - Для схуднення.

- А-А-А! - протягнула я, не насмілившись натякнути, що мазь не врятує, якщо пироги не відставити.

- На вечерю пора вже. Залишай свою сумку, і йдемо. Тар-ра! Кидай цю пропащу справу.

- Мені ще трошечки залишилося... Я вас наздожену!

- А мені б у душ спочатку... – ледве чутно заперечила я. - А то, боюся, апетит усім відіб'ю.

Силь різко нахилилася до мене й потягнула носом.

- Ні. Нормально все. Краще помитися пізніше, ніж залишитися голодною. Урахуй, що буфетів тут немає, а в місто нас випустять тільки у вихідний. Наступний. Поки обживемося, одержимо мітки Академії... загалом, краще в їдальню вчасно ходити.

Складно не погодитися враховуючи усе озвучене... І першим підтримав слова відьми мій ссохлий шлунок - незадоволеним і навіть якимсь плаксивим бурчанням.

Тому я кинула торбинку й, толком не оглядівшись у своєму новому житлі, поплелася слідом за майбутньою відьмою.