Реєстрація

Айрін. Іскра

Розділ 4.4

Ба-Бах! Тріск. Запах озону, грози, бурі... і Сейл лежить розпластаний на траві. Я жива. Хлопці з моєї групи скручують винного...

Що це було?

Втім, я здогадуюся в чім справа. Звісно, треба би уточнити… але не зараз. Подумаю про це пізніше.

І я відразу рвонула із всіх ніг до Стефана. Виглядав він не дуже добре. Блідий, без свідомості... Тонкий багровий розчерк крові тягся з куточка губ. Чорт!

Я впала на коліна й відразу приклалася вухом до його грудей - серце б'ються. Навіть дихає.

Знову запахло озоном, крейдою, ще чимсь... медом...

Я підхопилася й замахала руками викладачам, що з'явилися.

- Сюди! Йому допомога потрібна! - закричала в усе горло я, помітивши Орема, ректора, гладкого чоловіка в синій мантії й тендітну жіночку в білій.

І першою підійшла жінка, провела рукою над Стефаном. Медом запахло сильніше - так явно й так недоречно...

- Айрін, ви в порядку? - сичачи крізь зуби, наледве чутно поцікавився Орем.

Я кивнула, якось розсіяно. Не в силах відвести погляд від несвідомого Стефана. Але ж йому через мене дісталося.

- Завдяки вам, я так розумію, - охриплим голосом уточнила я. І відразу, прочистивши горло, поцікавилася в магині: - З ним усе буде в порядку?

Жінка підняла на мене погляд і кивнула:

- День відлежиться. Поп'є настій, що відновлює сили, і так - усе буде в повному порядку.

І я полегшено зітхнула. Стефана ж осягнуло золотаве сяйво, запах меду став настільки густим, що защипало в носі. І відразу в аромат меду урізався аромат грози. Відкрився портал, і жінка, вдячно посміхнувшись і кивнувши, зникла в порталі разом з пацієнтом.

Сейл теж у себе приходити не поспішав. Мабуть, це і є той самий  захист, про який говорив ректор. І знову мені варто було б подякувати Оремові. Але... Я поки не готова була розмовляти спокійно.

Мої однокурсники тупцювали осторонь, спостерігаючи, як ректор і гладкий маг у синій мантії, тихо переговорюючись, щось магічать над несвідомим тілом.

Запахло крейдою.

Відкрився портал, Сейл піднявся в повітря.

- Решту формальностей я залишу вам, магістр Орем. Краще вас із цим не впорається ніхто, - розпорядився ректор і не чекаючи згоди або відмови нашого наставника, зник у порталі разом із Сейлом і магістром у синій мантії.

Зависла тиша.

Така важка, що ніхто не міг підняти голів, не те що пояснити, що тут трапилося.

- Я б хотів почути пояснення! - голосно сповістив нас Орем й поцікавився: - Що тут відбулося?

Усі стушувалися, почали переглядатись. І, здається мені, пояснювати нічого ніхто в принципі не збирався.

От уже ні. Якби справа стосувалася особисто мене, то я б промовчала. Але! Прокляття. Цей ненормальний ледь не вбив єдину людину, що не побоялася або не посоромилася за мене заступитися.

- Так нічого особливого! - рішуче обернулася я, поглянувши просто в очі лордові Оремові, відчуваючи, як у крові скипає злість і в грудях з'являється вже знайоме печіння. - Просто багато хто з вами повністю згодні й вважають, що мені не місце на цьому факультеті. Да що там… Мабуть, і в Академії на їх думку мені зовсім не місце.

- Сейл Вір думав, що не вступив через... неї, - кивнув на мене білявий.

І знову ця важка тиша.

- Хто ще вважає так само? - поцікавився Орем. - Хто ще думає, що розумніший, досвідченіший й сильніший магістра Корайса й точно знає, хто повинен, а хто не повинен навчатися на факультеті бойової магії?

Зрозуміла справа, усі знову промовчали. Мені хотілося сказати - це ви, лорд. Але вирішила прикусити язика, щоб не отримати на горіхи від начальника Тіньової стражі.

- Мовчите? Чудово! У такому випадку, шановні студенти першого курсу факультету бойової магії - десять кіл по периметру території гуртожитку.

- За що?! - обурився хтось ошарашено.

- П'ятнадцять! Самі, можливо, додумаєтеся, за що!

Хтось, схоже, збирався ще разок обуритися, але білявий із силою штурхнув йому під ребра, щоб ще п'ять кіл не накинули. І не по периметрові території гуртожитку, а відразу Академії. Чого вже не бути дріб’язковим?

Я поправила свою торбинку, щоб не заважала, і направилася до іншим.

- Ви куди? - поцікавився Орем.

- Як це куди? Покараний же весь перший курс нашого факультету. От і я... теж.

Лорд-начальник Тіньової стражі так скрипнув зубами, що я всерйоз злякалася, як би ті не скришилися, але заважати мені не став і схрестивши руки на грудях кивнув убік моєї групи.

Злиться. І тому я вирішила прискорити крок.

Встала в ряд.

Білявий, простеживши за моїми маневрами, якось дивно хмикнув. Хтось тихо сказав: «Ой, дурепа!», і наш майбутній староста процідив крізь зуби досить ємне “Рота закрий!”. Мене зненавидять. Точно вам говорю.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше