Розділ 4.2

Я заходила третьою. Чому так? А Тьма його зрозуміє. Просто в один момент опинилась біля цих самих дверей, і втекти не вийшло б, якби навіть страшно хотілося. Вона немов сама так вирішила й вибрала саме мене.

Я обережно взялася за ручку й потягнула двері на себе.

Світ змазався, змінився, поплив. Наступної миті я стояла посередині звичайної кімнати, таких сотня по постоялих дворах уздовж торгівельного тракту від нашого села до столиці. Єдина відмінність - велике дзеркало в людський зріст на стіні. І я зовсім одна. Немов переді мною не заходили два хлопці.

Кімната, обстановка... навіть глечик - все це жваво нагадало мені про останню зустріч віч-на-віч із лордом Шеррінгом.

- Світла тобі, маленька Іскра! - пролунав прямо над головою гарний жіночий голос. - Навіщо ти тут?

Як це навіщо?

- За совістю, я так розумію! - відповіла я, пригадавши мету випробування.

По шкірі пройшовся теплий вітерець із ароматом лугових квітів. Здалося, немов та, що із мною розмовляла, зітхнула. Цікаво, а хто вона. Але запитувати було боязно.

- Хм. Совість... Честь... У тебе й так цього надлишок, - уклав голос. - Знаєш, чого тобі не вистачає?

Поняття не маю!

- Упевненості в собі! Ти боїшся своїх рішень, своїх здогадок, того, що відчуваєш, навіть свого дару. І це дуже сумно. Страх самого себе – найгірший з тих, що можна уявити. Цей страх тебе може вбити! Тобі треба навчитись примати себе.

Вітерець став крижаним. Я навіть не втрималась й пересмикнула плечима.

- Дивися, Іскра! - і в мить я опинилась просто перед дзеркалом.

З нього на мене дивилася невисока перелякана дівчина з вогненно-рудим волоссям, заплетеними в тугу косу. Худа, із запалими щоками й носом, що загострився. У чорному костюмі, що підкреслював її худорлявість. Начебто я, а начебто... Загалом, це була не я. Але сама головна відмінність - величезні чорні очі, у яких плескалася Тьма. У мене очі були карі, а в неї... Точно такі ж, як у розгніваного лорда Орема. І це мене лякало найбільше.

«Немов з Вивороту дивиться», - промайнули в пам'яті слова Гэйки.

Але ж примара Іден говорив, що частина мене - від Тьми. А що якщо насправді я не добро людям принесу, навчившись магії й одержавши ступінь бойового мага? А що якщо не впораюся з темною сутністю?

Дівчина в дзеркалі посміхнулася й немов птах схилила голову до плеча. Наче знала, про що я думаю.

Стало холодно! Потягнуло якоюсь зимовою памороззю по спині.

- Дивно, що після всього, що з тобою сталося, єдине, про що ти думаєш -  це як кому-небудь не нашкодити, - насміхалася жіночка по той бік дзеркальної гладі. - Ти можеш стати самим великим магом, знайти могутність відразу двох світів. Що тобі до людей? Бери те, що дано самою світоосновою, і володій світами, незважаючи ні на кого! Невже, ти не хочеш цього, Айрін?

- А що дивного? - знизала я плечима, але відразу обійняла себе за плечі й видихнула хмаринку пару. - Навіщо мені могутність?

- Матір повернути? Що якби ти могла повернути матір?

Я здригнулася. До горла піднявся ком невиплаканих сліз. І навіть на очі навернулися... Мати... так, я хотіла б повернути її. Але!

- Вона б мені цього не пробачила ніколи, - зітхнула я, проковтнувши сльози. - Жоден дар не поверне життя, а вже тим більше якщо він темний. А от знайти й покарати винних...

Дівчина посміхнулася якось тріумфально, немов чогось такого й очікувала.

- Удачі тобі, Іскра. Пам’ятай, що  сказала тільки-но. Ти можеш багато чого, але боїшся нашкодити. Не позбувайся від цього страху, але й не давай йому брати гору й змушувати тебе до бездіяльності. Ми ще зустрінемося...

І перш ніж я встигла їй що-небудь відповісти, дзеркало лопнуло, розсипалося на друзки, і ці друзки завмерли, ніби зависли, в повітрі. А на місці дзеркала утворився портал, що пах мокрою крейдою й пилом.

Що, все? Чи може далі на мене чекає те саме випробування?

Гаразд, розберуся потім.

Я набрала повні легені повітря й ступнула в прохід, що відкрився. І опинилась в просто звичайній аудиторії.

За кафедрою стояв ректор, за декількома партами сиділи студенти кількістю сім штук, серед яких знаходились й білявий, що мітить у старости групи, і темноволосий... І все уважно так дивилися на мене.

- Я вже й не сподівався! - зрадів ректор. - Година! Що ви так довго в собі копалися, Кор?

Година? А здавалося – не більше пари хвилин. Я відкрила рот, але відразу захлопнула, не розуміючи, що взагалі відбулося і як це розуміти, і із чого починати запитувати.

- Сідайте, що ви стоїте, як пам'ятник? - і я ледве з переляку не сіла прямо де стояла. Але вчасно спохватилася й перебігла до стільчика. - Отже, шановні студенти першого курсу факультету бойової магії - дозвольте привітати вас із вступом! Сподіваюся, що наступні п'ять років для вас стануть незабутніми. Ви подорослішаєте, наберетеся досвіду, станете дійсно найкращими у своїй справі. Не просто сильними магами, а ще й гарними людьми, здатними завжди оцінювати, що добре, що погано, що правильно, а що – не зовсім. Пам’ятайте, що показав вам артефакт душі. Його магія бачить усе, що у вашої душі від Тьми. І тут ви тільки тому, що Світла у вашім серці більше й воно сильніше. Бережіть Світло, дорогі студенти. Ми, викладацький склад Академії, всіма силами будемо вас підтримувати й наставляти, але головним порадником вам буде ваша власна совість.