Розділ 3.5

- А що, власне, я творю? - вирішила я уточнити, щоб не привласнити собі чужі здобутки. Раптом що...

- Навіщо ви погодилися вступати на факультет бойової магії? - ледве не ричачи, пояснив свої претензії лорд-начальник Тіньової Стражі. - Ви ж на знахарство збиралися! Чи відьомство… менше з тим! Із чого такі зміни?

Я збиралася? А, ну так! Я збиралася. За останні кілька днів я стільки всього збиралася зробити, і все якось не склалось.

- Якщо сам ректор рекомендує, то гріх відмовлятися, - знизала я плечима й опустила погляд.

Якось важко було розмовляти з лордом Оремом, дивлячись йому прямо в чорні від гніву оці. Мені й без того складно навіть просто розмовляти з ним було. Здавалося, слова от-от застрягнуть у горлі, і я ними подавлюся. Якось я здала... старію, мабуть.

- Я б не хотів... - почав Орем, але я його перебила.

- Я б теж багато чого не хотіла, - не витримала й розлютила я. - Не хотіла б залишитися одна на всьому білому світі. Відбиватися від лорда земель, в якого в голові були цілком зрозумілі, але від того не менш бридкі наміри. Похапцем бігти, як злочинниця, з рідного села й ховатися від Шеррінга в холодильному ящику... Нічого цього я б не хотіла. А ще... щоб на мене ставили якісь мітки без не те що мого дозволу, а навіть без мого відому. З якої-такої радості ви собі дозволяєте подібне?

- З того, що моя мітка перекриває мітку, залишену лордом Шеррінгом. Чи може його увага вам подобається більше моєї?

Не більше. Мені вона взагалі ніяк не подобається!

- А просто забрати її не можна було?

- Не можна! Просто тому, що у вас, Айрін, був резерв порожній, як засіка по весні. А на аурі живого місця немає. У вас трапився стихійний викид магічної енергії, безконтрольний і згубний. Дивно, як ви умудрилися взагалі на ногах триматися... - я згадала нашу першу зустріч і зрозуміла, що погано на ногах трималася. І все трапилося на чистому переляку. - Ви просто не пережили б процедури зняття мітки, - цідячи слова крізь зуби, просвітив мене лорд.

І мені стало соромно. Все-таки й тут мене Орем намагався захистити й відгородити. А я сволота невдячна.

Вся моя рішучість улаштувати скандал здулася. Я кинула обережний погляд на обличчя Орема й відразу знову уткнулась у підлогу. Вираз обличчя лорда просто демонстрував весь спектр радості й захвату від ситуації. Прокляття.

- И все-таки ви могли б мене попередити... – наледве видавивши слова, відмітила я.

- Наступного разу обов'язково так і зроблю! – скривившись, зронив лорд і відразу поправився. - Хоча сумніваюся, що він буде, - і відразу перемінив тему розмови: - Повернемося до основної теми нашої розмови. Як вам факультет погодної магії? Артефакторики? М? Може, маєте інші пропозиції чи бажання?

Я різко мотнула головою. Бідна моя голівонька знову запаморочилась, і я ледь не розтяглася просто посередині коридору.

- Обережнише! - прошипів Орем, притримавши мене за руку. - Бойовий маг... про що він взагалі думає? Тьма на мою голову...

Запахло озоном... лице обдала теплим потоком повітря, немов вітерець у літню спеку.

- Послав же Світло... - процідив крізь зуби лорд Орем й підхопив мене на руки. - Будете обурюватися - відправитеся самі... де ви там збиралися переночувати? Втім, неважливо. Переночуєте в мене.

І відразу й запаморочення пройшло, і слабість, і всі недуги разом... Я здорова, повна сил і сама можу дістатись туди, куди збиралася із самого початку...

- Я не можу! - скрикнула я, уявивши собі всі жахи, якими загрожує мені сусідство під одним дахом зі стороннім чоловіком.

- Все ви можете, - жорстко припечатав Вілмар Орем. - И припиніть істерику. Вона вам не пасує. Якщо хвилюєтеся про свою честь, то на неї я зазіхати не маю наміру.

І мені б зрадіти, але таким тоном це було сказано, що мені стало образливо.

Мить - і ми опинились у великій спальні із широким, явно не для однієї людини, ліжком, і мені подумалося, що лорд не дуже прибрехав, коли сказав, що не збирається зазіхати на мою честь!

Прокляття!

Що тепер робити й куди бігти?

Але не встигла я що-небудь збагнути, придумати, як буду відбиватися або просто набратися хоробрості й закричати в усе горло, як Орем мене досить різко поставив на ноги й мотнувши головою на бічні двері упустив:

- Ванна кімната - там. Розташовуйтеся.

І, більше ні слова не додавши, різко повернувся й вийшов.

А я перевела подих, ледве не фізично відчуваючи, як відпускає напруга, що стисла груди. Навіть дихати полегшало. І самопочуття покращилося. Все-таки стрес у помірних дозах дуже корисний зростаючому організму.

Ванна кімната, значить... Прекрасно!

І, скинувши торбинку на стілець, я направилася у ванну. Швидко обполоснуся й спати. Якщо все так погано, то треба б набратися сил. Інакше завтра мені доведеться туго!