Розділ 3.4

Кабінет ректора чомусь гойднувся, і я поспішила підперти стіночку, аби випадково не перевернувся в самий неочікуваний момент. І, вже переконавшись, що ні я, ні стіни падати не збираються, приготувалася засвоювати нову, а головне - страшно корисну інформацію. Для моєї персони так точно. Ну або хоч які відомості, а то все що відбувалося здавалося якимсь абсурдом.

Лорд Орем в чорному форменому костюмі виглядав пречудово. І навіть суворо стиснуті губи, очі, що мечуть блискавки, і бажання когось убити, що явно відчувалось у всій його позі - цієї краси зовсім не псували. Навіть навпаки...

Ох, Світло! Із чого це в мене такі думки в голові? Явно ж результат впливу ректора. Точно вам говорю! Хоча... визнання чужої краси - це ще не показник чого-небудь... такого! Правда ж?

- Як це розуміти? - поцікавився Орем в незворушного й страшно щасливого від чогось ректора, проігнорувавши задане йому питання.

А жаль... Цікаво було б довідатися, що за пропозиція там така... приваблива.

- Як?! Як хочеш, так і розумій, - посміхаючись так, немов його Главою Ковену призначили, відповів Корайс. Після налив склянку води й простягнув мені. - Випий, щось ти бліденька... понаставили всякого, а дитиночці мучся, - я рефлекторно прийняла склянку й зробила декілька ковтків води. Стало й правда легше. - У дівчинки є потенціал, сила волі, навіть Іскра... - забравши в мене спустілу склянку, продовжив ректор. - А ще в неї дві мітки з маяком, одна з яких належить тобі, а друга - магові води. І якщо ти думав, що я цього не помічу... На моїх студентах не буде сторонніх міток, крім мітки Академії. Або...

Що “або...” усі в цій кімнаті знали, навіть привиди, що вмить сховалися подалі від епіцентру назріваючої грози. Нічого не розуміла тільки я.

- Ви прекрасно розумієте, що факультет бойової магії не для неї, - процідив Орем, мазнувши по мені поглядом. - Програма важка й для хлопців. А чого буде вартувати навчання дівчині? До чого це все? Чого ви намагаєтесь досягнути?

А чого воно мені буде коштувати? Мама завжди говорила, що відьма з мене -  як із саламандри дракон. Принцип той же, але десь щось пішло не так. Так чому б не спробувати навчатися реальної магії? Відчутної, а не - травички, лапки павучків і порошки. Навчитися захищати себе. Від магів подібних до Шеррінга, від чорнокнижників подібних до тих, що вбивали людей у нашім рідному селі... Від несправедливості, що панує у великому світі. Від свавілля, що собі може дозволити кожний зустрічний-поперечний. Стати по-справжньому сильною й вільною.

- Я хочу! - різко відлипнувши від стіни, рішуче заявила я, чим здивувала не тільки лорда Орема, магістра Корайса, привида... але й себе теж. Кабінет знову гойднувся, не інакше як від радості, і я обперлася рукою об стіну.

- Ви ледь на ногах тримаєтеся. Що ви зараз можете хотіти? - поморщившись, роздратовано уточнив лорд-начальник Тіньової Стражі.

- Хочу вчитися на факультеті бойової магії. Раз є потенціал і можливість, так чому би не спробувати?

Мати завжди говорила, що крихти ми завжди встигнемо зібрати, а якщо є можливість - брати від життя потрібно по максимуму.

- Оце підхід! - захоплено простягнув ректор. - Молодчина, Кор! Поважаю сміливість і прагнення до підкорення нових вершин у своїх студентах.

Я посміхнулася й вирішила знову підперти стіну. Щось у них отут не надійно дуже все...

- Кор, ти зупинитися маєш де? - вирішив поцікавиться ректор. - На жаль, ми абітурієнтам не надаємо гуртожиток до зарахування. Тільки після випробування. Та й після...

Якщо ще вступлю.

- Є, звичайно! - упевнено кивнула я, толком і не знаючи, є чи ні. Лист є від матері, а чи приймуть мене на нічліг? Але не говорити ж про це ректорові. Так ще й у присутності лорда. Вілмара Орем й так для мене стільки всього зробив...

- От і пречудовенько! - посміхнувся ректор Корайс. - Іден, проводи пані Кор. І не спізнюйтеся. У нас строго з дисципліною.

Я кивнула.

- Світлого дня вам, магістр Корайс. І вам... лорд-начальник Тіньової Стражі.

- И вам усього світлого! - посміхнувшись, кивнув мені ректор.

Орем ж не зронив ані слова. Але всім своїм виглядом показував, що саме він думає про моє рішення й бажання. І чого, питається, злився? Але з'ясовувати мені не хотілося. Мені, якщо чесно, у той момент взагалі нічого не хотілося.

Обережно, не дуже кваплячись, я побрела до виходу.

Голова паморочилась, немов я перебрала міцного елю. І ноги теж слухалися не дуже добре.

Буркотливий привид летів поруч із мною мовчки. І, напевно, саме його присутність не дозволяла розклеїтись геть, сісти посередині коридору й, плюнувши на всіх і все, так і сидіти до завтрашнього випробування.

- Ходімо короткою дорогою. Ти зараз звалишся прямо тут... Іскра...

- Що значить ця Іскра? - вирішила я скористатися моментом і розпитати про все привида. Правда, не особливо сподіваючись, що він мені хоч що-небудь розповість.

Іден задумався.

- Розумієш... як тобі пояснити-то правильно... Магічний потенціал дару часто успадковується дітьми від батьків. Рідше - від далеких родичів. Але буває, коли дар, як у тебе, дарований Світлом. Іскра - в огневиків, Крапля - у водників... Розумієш?

Не зовсім!

- И що мені це дає?

- Звичайно одні проблеми, - протяжно зітхнув привид, і в мене від цього підвивання холодком по спині потягнуло. - Говорять, що якщо у світі з'явився маг з особливим даром, то начувайся...

А тепер у мене й волосся на голові заворушилися.

- А без страшних прогнозів ніяк не можна?! Ну - магів вогню не залишилося ж... круговорот магії в природі й все таке...

Іден на мене подивився з таким співчуттям, що мені зробилося погано. От коли на тебе привиди зі співчуттям починають дивитися, то це вже зовсім все погано чи ще не зовсім?

- Можна без прогнозів, звичайно, - надувся привид. - Я міг взагалі промовчати. Наступного разу так і зроблю...