Розділ 3.3

Коридор. Сходи. Коридор. Двері. Коридор...

Саме так мені запам'яталася дорога до кабінету ректора Редвержської Академії стихійної магії магістра Дерина Корвайса. От уже десятий рік незмінного ректора цього прекрасного навчального закладу. Мати про нього розповідала як про людину добру і справедливу, що щиро любить своїх студентів і саму Академію.

І все одно я нервувала. Стискала руки в кулаки, упиваючись нігтями в долоні, щоб зосередитися на чомусь іншому й так не хвилюватися. Мені не можна було облажатися. Інакше... Лорд Шеррінг мене в спокої не залишить. І я навіть не здивуюсь, що мітки, про які згадували привидм - його рук справа. З іншого боку, навіть якщо я не вступлю, у мене вистачить “позичених” у лорда наших земель грошей, щоб заплатити практикуючому у місті магові й зняти всі чужі мітки...

Але ж тепер зрозуміло, як йому так швидко вдалося мене відшукати в трактирі “П'ятий кут”. Він точно знав, що я там. Більш того, він точно знав, де саме я ховаюся. І якби не своєчасна поява лорда начальника Тіньової Стражі...

Ох світло! Хоч би Шеррінг не зігнав злість на Гермелеві. Дуже сподіваюся, що лордових гріхів вистачить на те, щоб позбавити його всіх прав і переваг...

Все-таки потрібно буде відправити птаха й дізнатися - що і як. А може, вдасться хоч щось з'ясувати про хід розслідування. Хоч у загальних словах.

Потім.

А зараз співбесіда в самого ректора... Страшно як!

Привиди то зникали, проходячи крізь стіни, то знову з'являлися.

- Маель знову застрягла біля аудиторії, де екзаменують по практичній магії, - роздратовано кинув той привид, що попротивніший.

- Схоже на те... Мабуть, її з минулого разу не навчило. Тільки зачує викид енергії в простір - її для нас немає.

- Корайс буде злий, - підмітив першу привиду.

- Я б сказав, лютуватиме, - поправив його другий.

А я вже хотіла було запитати, що такого в тім, що магістр-привид підзарядиться нічийною енергією, як два моїх супроводжуючих застигли напроти цілком звичайних дверей з написом: «Ідіть далі. Я зайнятий!» І чомусь так воно було написано, або так я себе накрутила, що дуже-дуже схотілося й правда пройти мимо. Щоб не прилетіло чого.

- Стій тут! - скомандував більш добрий привид й залишив мене на піклування того, що залишився поруч зі мною в коридорі. Треба було все-таки познайомитися. Хоча вони настільки збили мене зпантелику, що якось навіть не збагнула. А тепер уже й незручно...

Я стояла, як і велів мені привид. Мовчки розглядала пейзаж за вікном. До слова, виходили вікна на внутрішній двір Академії, і моєму погляду відкривалася дужу цікава картина тренувань бойових магів. Чудово напевно все-таки вчитися на факультеті бойової магії. Але й нелегко... Група складалася винятково із хлопців. І навіть звідси я могла оцінити їхню фізичну форму. Навіть величезний і м’язистий від роботи в кузні Тарим і поруч із ними не стояв. І справа не в тім, що хлопці з факультету бойової магії виглядали як гора м'язів. Скоріше... ця сила відчувалася в стійках, рухах, ударах, які вони наносили один одному довгими тичинами...

- Шановна, - висунулася із дверей голова привида, а я підстрибнула на місці й почервоніла, немов мене застали за чимсь непристойним. - Ректор Корайс готовий вас прийняти.

Вдих-видих, Риша. Усе в тебе вийде. Мама казала ж, що потенціал є...

От так себе налаштовуючи, я штовхнула двері й увійшла в кабінет ректора.

Кабінет виявився не дуже великим і не дуже вже й обставленим: стіл, пара стільців, декілька навісних полиць і шафа зі стосами якихось документів.

За столом, відкинувшись на спинку стільця й прикривши очі, сидів чоловік. На вигляд - років сорока-сорока п'яти, темноволосий, не дуже великими рисами обличчя й глибокими зморшками довколо рота. Замість загальноприйнятої форми Академії, що, як виявилося, навіть привиди носять, магістр був одягнений у коричневий дорожній костюм, немов тільки прибув з далекої поїздки або ж прямо зараз кудись збирався.

Я прочистила горло, привертаючи увагу, і він відразу відкрив очі, упившись у мене уважним поглядом. А очі бурштинові, як у перевертня. Але в чистокровних перевертнів магії крихти. Так що навряд чи...

- Світлого дня! - кивнула я, почуваючи себе не у своїй тарілці від цього немиготливого важкого погляду.

- І вам... - привітався ректор, моргнувши. І навіть дихати стало легше. - Пробачте, як я можу до вас звертатися?

- Ой, Арін Кор, - спохватилася я, порилася в торбинці, витягла свої документи й передала їх ректорові.

- Магістр Корайс, - вирішив представитися маг, розгорнувши мої документи. І, вчитуючись у рядки, зненацька запитав: - А як давно ви знайомі з лордом-начальником Тіньової Стражі Оремом?

От усього очікувала. Питань про родичів, про природу магії, по предмету, зрештою... я ж не марно практикувалася в зіллеварінні й наговорах, оберегах... Останнє в мене, щоправда, не дуже виходило, але провиною всьому слабкий відьомський дар. Але я ніяк не очікувала, що мене запитають про моє знайомство з лордом  Оремом...

- Давно! - зронила я, зовсім розгубившись, і, щоб не виникало додаткових питань про строки давнини знайомства, додала: - Третя доба пішла.

Ректор підняв на мене ошелешений погляд і вирішив уточнити:

- Жартуєте?

- Що ви! Я серйозна як ніколи, - поморщилася я, але нервовий смішок стримати не вдалося.

Ректор піджав губи, явно роздумуючи - це я ненормальна або він чогось не розуміє. І вирішив задати ще одне питання, аби прояснити, що саме тут не так:

- А мітку свою на вас він навіщо тоді поставив?!

Чого він зробив?!

- Я-я-яку мітку?! - розуміючи, що мені терміново потрібно присісти, щоб не впасти, запитала я. - Куди?

І якось так паскудно стало... Як людям довіряти, якщо вони на тебе ставлять що їм заманеться?