Розділ 3

Дрібочучи брукованою доріжкою слідом за Ергелем, я з відкритим ротом розглядала сам навчальний заклад, у якому збиралася провести наступні п'ять років свого життя. Величезна будівля зі світлого каменю, зі стрілчастими вікнами. Широкі сходи, що ведуть відразу на другий поверх, а на першому — двері по обидва боки сходів. Прапор Академії на шпилі — полотно, розділене на чотири рівні квадрати: синій, зелений, білий і червоний — за кольорами стихій. І в центрі — фіолетова куля. Мені відразу ж згадалася магія із запахом озону й чорні, немов сама тьма, очі. І щось усередині здригнулося.

Якось тут занадто тихо. У цю пору року, за розповідями матері, іспити й заліки, а потім — практика. І тільки я про це подумала, як щось гримнуло, засмерділо паленою сіркою й болотною лілією. А через кілька митей з одного з вікон на другому поверсі повалив густий дим болотно-зеленого кольору.

— ...Согере! Ялинки колючі, ти в мене зіллєваріння до п'ятого курсу здавати будеш! Мітлою клянуся! — почувся за димом гнівний жіночий вереск.

О, Світло... Щось мені підказує, що екзаменують саме мій майбутній факультет. Ой, страшно. І цікаво! От би хоч одним оком глянути!

— Пощастило тобі, руда, — буркнув Ергель, крокуючи через двір Академії поспішно й не особливо переймаючись тим, що я ледь плентаюсь слідом.

Така фраза ні з сього ні з того змусила мене збитися з кроку й навіть спіткнутися. Це, цікаво, де мені встигло аж так пощастити? І як це так сталося, що перевертень помітив моє везіння, а я — ні?

— На моїй пам'яті була тільки одна жінка, з якою Віл няньчився, — не дочекавшись моєї реакції, пояснив Ер.

Я знову спіткнулася, цього разу маючи намір розтягтися все-таки на білому камені доріжки. Але перевертень якось миттєво зреагував і притримав мене за комір. Це він зі мною няньчився, лорд Орем? Хоча, з іншого боку, — він мене вислухав, відчитав лорда Шеррінга, а може, не тільки відчитав; та ще й порталом відправив у столицю. І здається мені, Ергель теж зараз не від великої любові до юних відьом зі мною територією Академії шастає.

— Будь на моєму місці будь-хто з краплею дару, він би вчинив точно так само, — знайшла я цілком логічне пояснення діям лорда-начальника Тіньової варти. — Все-таки Ковен...

За що заробила такий погляд, що схотілося образитися.

— М-так. Дитина зовсім, — скривився Ергель і, як тій самій дитині, пояснив: — Розумієш, руда, такі люди, як лорд Орем, можуть плюнути з високої вежі на весь Ковен скопом. І знаєш, що йому за це буде? Нічого! Тому що ніхто не зможе з ним зрівнятися! Немає мага сильнішого! Ніхто не бував за Межею частіше, ніж він. І хто стане на його місце? Погодники? Відьмочки? Чи хто там ще? Так що розкинь мізками, село!

— Сам село! — таки образилася я. — І відьмочки теж щось та можуть! — дарма я це сказала, бо Ергель швидко згадав, що саме можуть відьми.

— Ось там, — ткнув Ер в одноповерхову будівлю з білого каменю. — Ідеш і вступаєш! А я доручення виконав і піду пити ель! Набридла ти мені вже. І що він у тобі знайшов?

Хто що знайшов? Тьма з ним. Подумаю про це пізніше. Ергель же розвернувся й побрів у зворотному напрямку. От і славно. Я перевела подих і попрямувала за вказаним маршрутом. Але за п'ять кроків зупинилася й, обернувшись, поставила несподіване навіть для себе самої запитання:

— А хто перша? — Що? — насупився перевертень, обернувшись. — Перша, з ким носився лорд Вілмар Орем.

Перевертень скривився, немов у нього одразу заболіли всі ікла. — Наречена його! — і відразу додав: — Іди давай! І удачі, руда!

— Ага! — кивнула я, згадавши, що нервую, боюся, не готова й взагалі...

Швидко вибігла по тих нещасних трьох східцях і, поки не передумала й не злякалася, штовхнула двері. Усередині було темно, хоч в око стрель, пахло свіжою побілкою, немов кімнату тільки відремонтували, але водночас — старим пилом. Дивне поєднання, від якого лоскотало в носі.

— Еге-гей! — покликала я, але ніхто не відгукнувся. — Є хто?! Тиша! Я несміливо ввійшла в приміщення, притискаючи до грудей торбинку й намагаючись хоч щось розгледіти в повній темряві.

— Агов! — ледве не завиваючи, покликала я. — А як пройти до приймальної комісії?

І в цю мить вхідні двері ляснули з гучним стукотом, під стелею спалахнуло з десяток магічних світильників, а я ледь не сіла просто там, де стояла, від несподіванки. — Ой-йой! — усе, що змогла видавити я, усвідомивши, хто саме входить до складу комісії.

За довгим високим столом сиділи три напівпрозорі людські постаті — дві чоловічі й одна жіноча. Зовсім позбавлені барв, немов виткані з диму або туману. Моторошно якось. А з огляду на те, що їхні очі мерехтіли блакитним світлом...

Чудово просто. А де ж приймальна комісія?

Навпроти столу сиротливо стояв один-єдиний стілець. Рівно так, щоб привиди могли роздивитися нещасного вступника як належить. І більше нічого. Як на допиті, чесне слово.

Щось не пригадаю, щоб мама мені розповідала про щось подібне. Пам'ятається, за її словами, комісія, звичайно, не найлюдяніша, але хоч жива. Її приймала жива. Принаймні.

— Ласкаво просимо до Редверзької Академії стихійної магії, — прогудів той привид, що сидів посередині.

Наприкінці свого життєвого шляху, схоже, це був дідуган із довгою пишною бородою, заплетеним у дві коси волоссям і з маленькими окулярами на гачкуватому носі. І, судячи з усього, обіймав досить значущу посаду, бо Академія не відпустила дорогоцінні кадри й після смерті, а на грудях виднівся нехай і побляклий, але все-таки чотирилисник — герб нашого чудесного навчального закладу.

— Д... д-дякую! — кивнула я, не зовсім розуміючи, що мені тут говорити й що від мене бажають почути поважні привиди.

Жінка, що сиділа по праву руку від дідуся, потягнула носом, немов ще могла відчувати аромати. І відразу злетіла під стелю, а потім — так само різко опустилася поруч зі мною й попливла по колу. Вона покинула цей світ, мабуть, у тому ж віці, що і її колега. І нагадувала нашу сусідку з мого рідного села: погляд — немов підозрює тебе в усіх гріхах і злочинах, скоєних людством. І губи стиснуті, немов дико бажає тебе вкусити й стримується з останніх сил. Волосся зібране в пучок на потилиці, руки схрещені на грудях, а ніг не видно через довгу парадну мантію. Загалом, у цей момент у мене з'явилася перша сива волосина. Точно вам кажу.