Розділ 3.1

Дрібочучи по брукованій доріжці слідом за Ергелем, я з відкритим ротом розглядала безпосередньо навчальний заклад, у якому збиралася провести наступні п'ять років свого життя. Величезна будівля зі світлого каменю, зі стрілчастими вікнами. Широкі сходи, що ведуть відразу на другий поверх, а на першому - двері по обидві сторони сходів. Прапор Академії на шпилі - полотно, розділене на чотири рівних квадрати - синій, зелений, білий і червоний - по кольорам стихій. І в центрі - фіолетова куля.  Мені відразу ж згадалася магія із запахом озону й чорні, немов сама тьма, очі. І щось усередині здригнулося.

Якось отут занадто тихо. У цю пору року, по розповідям матері, іспити й заліки, а потім - практика. І тільки я про це подумала, як щось гримнуло, засмерділо паленою сіркою й болотною лілією. А через кілька митей з одного з вікон на другому поверсі повалив густий дим болотно-зеленого кольору.

-...Согер! Ялинки колючі, ти в мене зілляваріння до п'ятого курсу здавати будеш! Мітлою клянуся! - почувся за димом гнівний жіночий вереск.

О, Світло... Щось мені підказує, що екзаменують саме мій майбутній факультет. Ой, страшно. І цікаво! От би хоч одним оком глянути!

- Повезло тобі, руда, - буркнув Ергель, крокуючи через двір Академії поспішно й не особливо піклуючись про те, що я ледь плетуся слідом.

Така фраза ні з того ні із сього змусила мене збитися із кроку й навіть спіткнутися. Це, цікаво, де мені встигло аж так повезти? І як це так сталось, що перевертень помітив моє везіння, а я - ні?

- За моєї пам'яті була тільки одна жінка, з якою Віл няньчився, - не дочекавшись моєї реакції, пояснив Ер.

Я знову спіткнулася, цього разу маючи намір розтягтися все-таки на білому камені доріжки. Але перевертень якось миттєво зреагував і  притримав мене за шиворот.

Це він із мною няньчився, лорд Орем?

Хоча з іншого боку - він мене вислухав, вичитав лорда Шеррінга, а може, не тільки вичитав; так ще й порталом відправив у столицю. І здається мені, Ергель теж зараз не від великої любові до юних відьом із мною по території Академії шастає.

- Будь на моєму місці будь-хто із краплею дару, він би вчинив точно так само, - знайшла я цілком логічне пояснення вчинкам лорда-начальника Тіньової Стражі. - Все-таки Ковен...

За що заробила такий погляд, що схотілося образитися.

- М-так. Дитина зовсім, - поморщився Ергель, і, як цій самій дитинці, пояснив: - Розумієш, руда, такі люди, як лорд Орем, можуть плюнути з високої вежі на весь Ковен скопом. І знаєш, що йому за це буде? Нічого! Тому що ніхто не зможе з ним зрівнятися! Немає мага сильнішого! Ніхто не бував на Вивороті частіше, ніж він. І хто встане на його місце? Погодники? Відьмочки? Або  хто там ще? Так що розкинь мізками, село!

- Сам село! - таки образилася я. - И відьмочки теж щось да можуть! - дарма я це сказала, тому як Ергель швидко згадав, що саме можуть відьми.

- Ось там, - тикнув Ер в одноповерхову будівлю з білого каменю. - Ідеш і вступаєш! А я доручення виконав і піду пити ель! Набридла ти мені вже. І що він у тобі знайшов?

Хто що знайшов? Тьма з ним. Подумаю про це пізніше.

Ергель же розвернувся й побрів у зворотному напрямку.

От і славно. Я перевела подих і направилася по зазначеному маршруті. Але в п'яти кроках зупинилася й обернувшись, задала несподіваний навіть для себе самої питання:

- А хто перша?

- Що? - насупився перевертень, обернувшись.

- Перша, з ким носився лорд Вілмар Орем.

Перевертень поморщився, немов у нього одразу заболіли всі ікла.

- Наречена його! - і відразу додав. - Іди давай! І удачі, руда!

- Ага! - кивнула я, згадавши, що нервую, боюся, не готова й взагалі...

Швидко вибігла по тим нещасним трьом східцям і, поки не передумала й не злякалася, штовхнула двері.

Усередині було темно, хоч око виколи, пахло свіжою побілкою, немов кімнату тільки відремонтували, але в той же час - старим пилом. Дивне поєднання, від якого лоскотало в носі.

- Еге-ей! - покликала я, але ніхто не відгукнувся. - Є хто?!

Тиша!

Я несміливо ввійшла в приміщення, притискаючи до грудей торбинку й намагаючись хоч щось розглянути в повній темряві.

- Агов! - ледве не завиваючи покликала я. - А як пройти в приймальну комісію?

І в цю мить вхідні двері ляснула з голосним стукотом, під стелею спалахнули з десяток магічних світильників, а я ледь не сіла прямо де стояла від несподіванки.

- Ой-йой! - усе, що змогла видавити я, усвідомивши, хто саме входить до складу комісії.