Розділ 2.6

Ранок видався холодним і похмурим. Виходити на вулицю не хотілося зовсім, але втрачати можливість добратися до столиці в компанії Тіньової стражі не хотілося ще більше. Особливо якщо врахувати останні новини.

Напевно, саме ці новини, убивства й розслідування мені псували апетит і настрій. Адже навіть фірмовий м'ясний пиріг Хоррі з південними спеціями й зеленню, від одного вигляду якого в мене звичайно текли слинки, нині ледь жувала.

А може, провиною тому було близьке сусідство із трьома тіньовими стражами. І нехай на мене ніхто, крім уже знайомого мною перевертня, уваги не звертав, але все ж було не по собі.

- Ви готові? - пролунало різкувате за плечем, і я, зовсім не очікуючи такої підстави, подавилася пирогом.

- Кхе-кхе... кхе... так! Кхе... - відчайдушно намагаючись відкашлятися, кивнула я й почала підніматися з місця.

- О Світло! - якось простогнав якось дуже мученецьки Орем. - Вибачте! Я забув, що ви не чуєте нічого, навіть якщо повз вас кам'яні тролі промчаться.

Я хотіла сказати щось у відповідь, але лорд приклав долоню до моєї спини й відразу кашель пройшов. Тепло його руки відчувалося навіть крізь щільну куртку й розливалося по тілу, зігріваючи. І я зненацька піймала себе на думці, що мені подобається цей дотик. Було в ньому щось таке, від чого завмирало серце, і навіть дихати боязно було, щоб не зруйнувати це незрозуміле почуття... І зовсім не страшний лорд Орем... І відразу почервоніла, засоромившись власних думок, розлютившись на саму себе. Хто він, а хто - я?

- У вас практично порожній резерв, виснаження... - різко забравши руку, зробив висновок лорд-начальник Тіньової стражі. - Так і злягти недовго. Не бережете себе. Прибудете в столицю - відіспитеся й попийте настій, що відновлює магічні та фізичні сили. Вам є де зупинитися?

Я загальмовано кивнула. Цікаво, це Орем так гніву Ковена побоюється, що про мене піклується?

- Чудово! Так ви готові?

Я знову кивнула. Цього разу, щоб не бовкнути нічого такого, від чого в лорда-начальника Тіньової стражі псується настрій.

- Лорд-начальник Орем, - підійшов і витягнувся в струнку вже знайомий мені перевертень Ергель. - Дозволите...

А я нарешті змогла роздивитись того, за ким так мрійливо й безнадійно зітхала Гейка. Але ж і правда було за чим зітхати! Високий, як і багато перевертнів - широкоплечий, чорне волосся й жовті, немов янтар, очі. Широкий ніс і затяжке підборіддя, але це його не псувало. Скоріше навпаки. І все-таки я просто нутром відчувала хижу силу, мов ореолом обрамивши його. Бр-р-р!

- Не дозволяю, - відрубав Вилмар. Схоже, він уже догадувався, про що піде розмова. - Я все сказав. І мої накази не обговорюються.

Чорноволосий перевертень знітився, але розвернувся й вийшов у двір перед трактиром.

- А мені можна питання? - зібравши всю хоробрість у кулак, запитала я.

- Якщо він стосується розслідування, то не можна, - ух ти ж, проникливий який. - Я співчуваю вашій втраті, але не настільки, щоб розкривати перед вами таємні подробиці справи державної важливості.

- Виходить, все-таки жертвоприносини, - промурмотала я, плетучись слідом за лордом.

Він різко зупинився й обернувся. І я, не очікуючи такого, із усього маху впечаталась йому в груди. Обличчя вмить обдало жаром.

- Пробач...

- Що ви сказали?

- Пробачте! - повторила я.

- Не про це, - і відразу досить жорстко велів: - Айрін, я вам дуже раджу забути про всі зроблені висновки.

- Цікаво, що б ви сказали, якби вашу матір... убили? - не витримала я. І в ту ж мить пошкодувала про сказане.

Очі лорда-начальника Тіньової стражі вмить стемніли, немов убрали в себе всю тьму світу, а в мене повітря у горлі застрягло. Не вб'є. Ні! Відправить на Виворіт. А там мене вже будуть убивати.

- Я повторюся. Спеціально для вас. Тому як у принципі не повторююся ніколи. Ви забудете про усе, що довідалися, і ніде ні за яких умов не будете ділитися своїми здогадками, - і вже спокійніше і м'якше додав: - Це для вашого ж блага.

Я так не вважала, але язика прикусила. Для мого ж блага.

У дворі нас чекали двоє збройних чоловіків у чорних формених костюмах і вже знайомий мені перевертень. З появою начальства всі троє застигли, очікуючи подальших вказівок.

Раніше я багато чула про набір у ряди тіньових стражників. Найсильніші маги королівства, обдарована еліта. Найсуворіша дисципліна й прочесана уздовж і поперек біографія. Воно й зрозуміло. Якщо ти йдеш на Виворіт, то твою спину повинна прикривати людина, якій ти повністю довіряєш і на яку можеш покластися. Кожен, хто магічно обдарований мріє потрапити в ряди тіньових стражів. Але на ділі - якщо із усього випуску бойових магів одного й візьмуть на випробний термін, то слава Світлові.

- Готові? - скоріше в мене, ніж у своїх підлеглих запитав лорд-начальник.

Але кивнули всі.

Чесно? Нічогісінько не встигла побачити й тим більше - запам'ятати. Просто в одна мить дихнуло в обличчя озоном, пройшовся по шкірі, уздовж хребта, мороз - і згорнувся в животі. І почуття таке, немов стоїш на краю крчі над бурхливим морем у грозу - і страшно, і хочеться кричати й плакати від захвату...

І от уже в парі кроків від мене розкрив пащу портал. Точно такий, як у залі трактиру. І в той же час не такий.

- Що ви стоїте, як кам'яний ідол? - процідив крізь зуби лорд-начальник. – Чи може думаєте, я день можу портал утримувати, очікуючи, поки ви намилуєтеся?

Я нічого не думала, тільки відзначила, що всі троє вже успішно пройшли через відкритий портал. Ох-хох! А якщо по той бік щось страшне?! Я ж бо думала, що ми верхи або пішки... ой-йой! Хоча навряд чи. Лорд-начальник все-таки. Не аби хто! А взагалі,  я навіть “спасибі” Гермелю не сказала. І Гейці... І Хоррі... як так піти?!

- Айрін!! - гаркнув лорд.