Розділ. 2.5

Комірка Гермеля виявилася хоч і тісною - тільки переночувати, але цілком зручною. Ліжко й стілець, на котрий можна було б скидати речі, а от умитися й сходити до вітру - довелося б бігти на вулицю. Але я краще потерплю, ніж висовуватись на вулицю. Мало що там може трапитися з беззахисною мною. Особливо у світлі всього, що я встигла довідатися.

Отже, у наших землях убивають людей. Рудих дівчаток. Чому саме дівчат, саме рудих і чому саме в наших землях. Адже не просто ж так їх у ліс тягли? Мабуть, щось прознала моя мати. Або просто підозрювала, але розповісти так нікому й не розповіла. Не встигла...

На очі знову навернулися сльози, а горло стисло спазмом.

Чому вона нікому нічого не сказала, крім трактирника? Та й тому тільки натякнула, що негаразд у лісі. Чому не сказала нічого графові? А може вона і його підозрювала? Але! Щось мені підказує, що прориви й убивства зв'язані не якось, а безпосередньо. А якщо так, то це не просто вбивства, а жертвоприношення. І якщо мої висновки вірні, то граф міг хіба що поруч постояти. Тому що для ритуалів такого роду повинна бути й магія така - темна. Родом з Вивороту.

Ой-йой! Запитати б кого... Але здається мені, ні від перевертня Ергеля, ні тим паче, від лорда Орема я подробиць розслідування не дочекаюся.

Я спробувала влаштуватися зручніше.

І все-таки заснути так і не вдалося. Я лежала, сиділа, ходила по кімнаті, визирала у вікно, чи то страшачись, чи то... страшачись побачити лорда Орема. Навіть необхідність дізнатися хоч щось про смерть матері не змиряла мене з необхідністю розпитувати про справу лорда-начальника Тіньової стражі. Боязно.

Взагалі, при єдиній згадці про цю людину й про всі наші зустрічі в мене усередині щось починало тремтіти. Цікаво, він знав, що я там, у ящику, коли виставив геть Шеррінга?

- Ріш, ти там як? - поскреблась у двері Гейка. - Жива?

Я стрепенулася.

- Так, Гей, нормально все. Більш-менш, - але все-таки вирішила, що розмовляти з нею от так, через двері, не дуже чемно, тому впустила її в кімнату.

Гейка вбігла в комірку, захлопнула за собою двері й підперла її спиною. Відразу стало страх як тісно.

- Ох-хох! - з якимсь особливим придихом і мрійливою посмішкою на губах зітхнула Гейка. - Повернулися... У мене зараз серце вистрибне! Лорди з Тіньової стражі... Навіть звучить та-ак романтично...

Та й не кажи…

Я оцінила, і якщо в Гейки серце збиралося вистрибувати, то в мене зупинилося. Потім стиснулося, заледеніло й ухнуло в живіт. Треба було не залишатися. Бігти далі. Хоча... хіба втечеш від людини, якому підвладний Виворіт світів.

- Е-єй! Ти чого сполотніла так?

Ох, Гейка, нічого від її не вкриється.

- Щось недобре мені. Утомилася, може?

- Може, - недовірливо погодилася вона, а після додала: - Воно й не дивно. Носишся увесь час темний зрозуміє де, - і відразу згадала про тему, варту уваги. - Ох, як же він гарний... Мрія будь-якої дівчини.

Отут з подавальницею сперечатися було складно. Лорд Орем й правда сміливо міг би вважатися мрією будь-якої дівчини. Якби не вселяв такого страху своєю посадою.

- Я б не заглядалася на твоєму місці на начальника Тіньової стражі, - буркотливо порадила я Гейці.

Та насупилася, але після махнула на мене рукою:

- Упаси Світло! Цей страшний. Ні-Ні. Не страшний у розумінні - страшний, просто дивиться так... немов з Вивороту. Аж мороз по шкірі, - о, так. Це є. У мене теж від його погляду мурашки уздовж хребта. - Другий. Чорненький. Красунчи-ик...

На останнім слові її голос перейшов у писк, а я ледь стрималася, щоб не закрити вуха. І мені подумалося, що перевертень, може, і красунчик, але все-таки перевертень.

- Вони ж отут не для того, щоб каверзи крутити, а шукати злочинців, - нагадала я. - Так що губу підверни, краще. Від груха і розчарувань подалі.

- Ой, так, - Гейка скисла. - До слова, тобі дійсно повезло. Гермель тебе лякати не став відразу... Але дівиці всі руді були, як одна. Ох, шкода... Із Севеною ми дружили... і чого їх усіх у ліс понесло?

Дійсно. А чого, власне, їх понесло в ліс? Нормальним дівчатам треба вдома сидіти серед ночі. А в цю пору року в лісі хіба що застуди можна дочекатися. Так що... дивно все...

- Шеррінг там перед ними, як... непоказно виглядає.

- А що, лорд теж тут?

- Ну так. Там зараз розмовляють...

Я не дослухала, відсунула нічого не розуміючу Гейку від дверей і ледве не поповзком, рачки, поповзла уздовж стійки, щоб безсовісно підслухати, що там лорд наших земель на мене наговорювати буде.

- З глузду з’їхала? - прошипіла Гейка наледве чутно.

- Циц! - мені важливо було почути, що саме буде віщати Шеррінг. Дуже важливо.

- ...Ви не можете... - почулося обурене лорда Шеррінга.

- Із чого ви взяли? - абсолютно незворушно й спокійно, навіть дещо зарозуміло поцікавився Орем. - Я саме можу. Більше того, ім'ям самого його величності, а значить - мені за це нічого не буде. А от у вашім випадку... Лорд Шеррінг, перелічите мені основні обов'язки лорда земель?!

Граф зам'яв.

- Керування довіреними лордові землями, збір податків... - почав він і запнувся.

От чому б це я так і думала, що збірка законів для нашого лорда щось примарне?

- Це всі? - уїдливо уточнив начальник Тіньової стражі. - А як же - «дотримання законів королівства»? Або, приміром, «доведення до відома глави держави й Ради лордів відомостей про коливання магічного фону, розривах між світами»? А от це, моє улюблене - «визначення наявності в жителів магічного дару й сприяння розкриттю й навчанню магічно обдарованих»? За невиконання останнього пункту, до слова, у Ковені по голівці не погладять. Що ви можете сказати у своє виправдання?

Лорд Шеррінг мовчав.

А я відверто зловтішалася. На душі ставало так легко, добре, здавалося, що зараз злечу. Так його, сволоту! Щоб у майбутньому не заривався!